DjVu

Богдан Чалый
Сто приключений Барвинка и Ромашки
Сто пригод Барвінка та Ромашки

КАК БАРВИНОК СТАЛ ГЕРОЕМ

Утро встало, как ребёнок,
Улыбается спросонок.
Воробей чирикнул: — Братцы,
Не пора ли просыпаться?І
Відступає тепла нічка,
Розтуляє ранок вічка.
Грає в росах на городі,
Стиха каже: «Спати годі!»

Но никто не слышит вроде —
Тихо-тихо в огороде.
Спит ещё Капуста крепко,
Спит Фасолька, спит и Репка.
И, уткнувшись носом в землю,
Кабачок пузатый дремлет.
Дед Гарбуз сопит на грядке —
(Гарбуз (укр.) — тыква.)
Сон, должно быть, видит сладкий.
Баклажанчик свищет носом,
Подставляет щёки росам.
Кто смешно во сне забулькал?
Ну конечно же, Цибулька!
(Цибулька (укр.)—лучок, луковка.)
Хрен вздыхает и бормочет,
Отругать кого-то хочет.
Да, с натурою такою
Сам себе не дашь покоя!
Спят спокойно в речке рыбки;
Мотыльки в траве, как в зыбке.
Сон царит и в тёмном улье —
Пчёлы с вечера уснули.
Яркий месяц в туче синей
Тоже спит, как на перине...
Вдруг из зарослей паслёна
Кто-то выпрыгнул зелёный,
И рассеялись потёмки,
И разнёсся голос громкий:
— С добрым утром! Я — Барвинок,
Вот я вылез из травинок!
Дядьки, тётки, сёстры, братья,
Так мечтал вас повстречать я!
Только-только я родился —
И сейчас же к вам явился!..—
Ну и шумный, ну и шалый!
Сон пропал, как не бывало.
Слышен голос Баклажана:
— Ты откуда, голоштанный?
— Ой, у этого Барвинка
Ноги прямо как пружинки!
— Ишь какой он: тонкий-тонкий!
— И в зелёной рубашонке! —
Но неробким был мальчонка,
Загорланил снова звонко:
— Насмехаетесь? Эй, бросьте!
Угостите лучше гостя! —
Подлетела быстро Пчёлка:
— Разорался... балаболка!
Угощенья хочешь? Что ты!
Раньше, кроха, поработай! —
Засмеялся дед Гарбуз:
— Ты, видать, совсем не трус!
Знаешь ты свой род аль нет?
— Знаю. Вы, Гарбуз, мой дед!
— Поцелуемся давай!
Ну-ка, прочих узнавай!
Это кто вдали сидит?
— Хрен! Всегда старик сердит! —
Честный Хрен позеленел
И сказал:
— Молчи, пострел!
Ну какой же ты нахальный,
Я не злой — принципиальный! —
Обнимает мальчик всех,
И в глазах — весёлый смех.
У Барвинка язычок,
Как с насечкою крючок:
— Здравствуй, миленький Горох!
Всё ты зелен? Не усох?
А, Подсолнух, дядька мой!
Всё киваешь головой?..
Как Картошку не узнать —
Щёчки сплошь в земле опять.
Огурцы рядком лежат,
Как семейство поросят...
Тётка Свёкла, что вы так
Раскраснелись — вы ж не рак?!
А куда исчезнуть мог
Академик наш, Чеснок? —
Но насупился Гарбуз:
— Успокойся, карапуз!
Не злословь, закрой-ка рот,
Уважай казацкий род! —
А Барвинок: — И родня
Понимать должна меня!
Лучше ты меня не тронь —
Я горячий, как огонь!..
Потанцуем? Я казак,
Я люблю плясать гопак.
Поучу-ка нынче вас! —
И пустился сразу в пляс.
Но Чеснок вдруг поднял крик:
— Да, остёр ты на язык!
Знаешь всякие слова...
Ну, а сколько дважды два?
Не виляй же, говори! —
Пробурчал Барвинок:
— Три!
— Два плюс три?..
Прошу молчать!
Он не сможет посчитать!
Ты хоть азбуку учил?
— Как сказать... по мере сил...
— Опозорил весь наш род,
Слеп он в грамоте, как крот! —
И Барвинок зарыдал:
— Что пристали? Я так мал...
— Ну, на это скидок нет, —
Говорит Барвинку дед. —
Слушай, мальчик: здесь была
Хлопотливая Пчела,
Всё летала: «Жу-жу-жу,
Я вам что-то расскажу.
Наши пчёлки говорят —
Есть один на свете клад.
Тот, кто этот клад достанет,
Сразу самым мудрым станет:
И научится читать,
И научится считать».
Славный клад! Но неустанно
Стережёт его охрана.
Обмануть такую стражу
Не пытайся, мальчик, даже!
Вон посты — у поворота
В страшный край царя Осота!
Сбив росу со всех былинок,
Как подскочит наш Барвинок:
— Пусть Барвинком я не буду,
Если клада не добуду!
Отправляюсь я за кладом!
— Нет, малыш, спешить не надо!
Перед этим трудным боем
Всё обдумаем с тобою.
Снарядись сперва, как нужно,
Ты пока что безоружный.
Видишь, вон Кузнечик скачет:
Это будет Конь горячий!—
Мальчик хвать Коня за гриву,
Ну, а тот его — в крапиву: .
— Видно, всадник ты бывалый,
Но штаны надень сначала! —
Мальчик выломал лозинку,
Но Гарбуз сказал Барвинку:
— Бить Коня? Да что ты, рыцарь,
Будет Конь тебя дичиться!
Натяни-ка шаровары
И возьми сапог две пары,
А из перца колпачок
Сдвинь немного на бочок.
Сделай сам копьё из лука —
Пригодится эта штука.
Из картошки сделай щит —
От стрелы он защитит...
Вот сейчас другое дело —
Отправляйся в битву смело!
Мы волнуемся — не скрою:
Слава нашему герою! —
И погасла вдруг смешинка
В озорных глазах Барвинка:
— И хотели — не могли бы
Лучше мне помочь...
Спасибо! —
Он оделся —
и Кузнечик
Тут же выпрыгнул навстречу.
И вскочил в седло Барвинок —
Ждёт мальчишку поединок.
Всем друзьям, родным и близким
Поклонился мальчик низко:
— У меня одна забота —
Победить царя Осота!
Мчусь за кладом. Всё чин чином.
— Ты, Барвиночек, пиши нам!
— Как писать — и сам не знаю,
Я же буквы поломаю!
Вот когда я клад добуду —
День и ночь писать вам буду!
До свидания, родня,
Ждите, милые, меня!Але ще панує спокій,
На городі сон глибокий.
Головата, мов дитинка,
Спить під тином Капустинка.
На духмянім свіжім листі
Спить Кабак, мов у колисці.
Дід Гарбуз сопе під тином,
Живота прикривши сіном.
Баклажаник свище носом,
Підставляє щоки росам.
Бачить сон якийсь Цибулька,
Аж вустами смішно булька.
Кріп ві сні ногами смиче,
Хрін зітхає, щось мугиче:
Із натурою такою
І ві сні нема спокою.
Сплять метелики в травичці,
Ще куняє рибка в річці,
Ще дрімає навіть бджілка
Біля теплого причілка.
Навіть місяць спить в хмаринах,
Мов розлігся на перинах.
Вже зоря калину трусить,
Скоро день зайнятись мусить.
Раптом в зіллі під пасльоном,
Ніби хтось ударив дзвоном:
— Гей, ви, родичі городні,
Гарбузенки благородні!
Я — Барвінок, я — Хрещатий,
Йдіть стрічати, величати!
Щойно я на світ родився,
Де ж город увесь подівся?—
Сну неначе й не бувало.
Хто це будить так зухвало?
Звів голівку Баклажаник:
— Звідкіля такий безштаник?
— Гляньте, ноги, мов пружинки,
Очі — зернятка ожинки!
Народивсь в зеленій льолі,
Побажаймо щастя й долі! —
Руки в боки взяв хлопчинка,
Загорланив знову дзвінко:
— Щось ви, родичі городні,
Вельми заспані сьогодні!
Я — Барвінок, я — Хрещатий,—
Час би гостя пригощати! —-
Підлетіла рвучко Бджілка:
— Іч, розхвастався, чудилко!
Ще такому Архімеду
Заробити треба меду! —
Засміявся дід Гарбуз:
— Ти, видать, не боягуз!
А чи знаєш ти свій рід?
— Ви, Гарбузику, мій дід!
— Почоломкаймось давай.
Нумо, інших пізнавай.
Придивись з усіх сторін.
Хто це є?
— Сердитий Хрін! —
Чесний Хрін позеленів,
Але стримав щирий гнів:
— Трохи плутаєш, малий.
Принциповий, а не злий! —
Обнімає хлопчик всіх,
У очицях — буйний сміх.
У Барвінка язичок,
Мов з насічкою гачок:
— Драстуй, красеню Горох!
Ще зелений, ще не всох?
Дядьку Соняшник, ов-ва!
Облітає голова!..
От бруднулі Картоплі,
Щічки в глині, у землі!
Гляньте, хлопці Огірки
У калюжці, мов хряки!
Чом ви, дядечку Буряк,
Червонієте, мов рак?
Ви скажіть, куди це зник
Академік наш, Часник? —
Набурмосився Гарбуз:
— Не шпигайся, карапуз!
Марнословити не слід,
Поважай козацький рід.—
Тут Барвінок як утне:
— Ви шануйте всі мене!
Маю вдачу, мов вогонь.
Потанцюємо, либонь?
Я до всього маю хист,
Я ж і воїн, і артист.—-
І навприсядки пішов,
Тільки дим з-під підошов.
Де не взявся тут Часник.
Малюка за чубчик — смик:
— На словах він всіх навчить,
А чи вмієш ти лічить?
Скільки буде двічі два?
— Чи не хворі ви, бува?
— Не крутися, говори!—
Пробурчав Барвінок:
— Три!
— Два плюс три?
— Мовчить, мовчить!
Він нездатний полічить!
Ти хоч азбуку вивчав?
— Правду кажучи, почав...
— От ганьба на весь наш рід,
Він і в грамоті, мов кріт! —
Заридав тоді малий.
А Гарбуз:
— Сльозу не лий!
Слухай, що мені Бджола
На світанку повіла...
Де розрісся кукіль дикий,
Скарб заховано великий.
Той, хто дивний скарб дістане.
Вченим стане, мудрим стане.
Прочитає і полічить,
Як освіченому й личить!
Та на стражі біля нього
Розбишаки з війська злого.
Не якась собі босота—
Вояки царя Осота!
Не дрімає пильна варта,
Та її приспати варто.
Як піде верста сто сота —
Царство лютого Осота.
Хто проб'ється в чорний край —
Скарб славетний забирай.—
Аж підскочив наш Барвінок,
Збив росу з хитких билинок:
— Та не я ж Барвінком буду,
Коли скарб той не здобуду!
Вирушаю в цю ж хвилину.
— Вельми ти рішучий, сину!
Обміркуй усе спочатку,
А тоді прибий печатку.
Ми тебе, як перед боєм,
І одягнем, і озброїм.
Бачиш, Коник лугом скаче,—
Загнуздай його, козаче! —
Хлопчик коника за гриву.
Кінь малого — штовх в кропиву,
— Одягни штани з шевйоту,
А тоді вступай в кінноту! —
Знов Барвінок витер слізку
І хотів схопити різку.
Та Гарбуз обняв за плечі:
— Гарячитись — не до речі!
Хоч спустошили всю грядку,
Амуніція в порядку!
Маєш, синку, шаровари
І чобіт нових дві пари.
І шапчина для хлопчини
Із червоної перчини.
З цибулини маєш списа,
Щоб колов Тхора і Лиса.
Ось і щит тобі з картоплі,
І очкур міцний з коноплі!
Одягайся, наш герою,
Начищай до блиску зброю.
Обнімайте всі нетягу,
Щоб здобув лише звитягу! —
І на мить з очей Барвінка
Зникла гостра сміховинка:
— От'спасибі! Це ж багатство! —
Хай живе городнє братство! —
Лиш надів штани Барвінок,
Перед ним і Коник виник.
Скочив хлопчик у сідельце,
Заблищав, неначе скельце.
На очах підріс хлопчисько,
Уклонивсь городу низько:
— Рідні овочі, спасибі!
Хай панує мир в садибі!
Мчу за скарбом. Все чин чином,
— Ти ж, Барвіночку, пиши нам!
— Як же я писати маю,
Здуру й букви поламаю!
От коли той скарб дістану,
День і ніч писати стану.
Залишайтеся здорові,
Всі родичі Гарбузові! —
Вгору листя полетіло:
— Із Барвінка буде діло!
— Наче Дундич на коні!
(Олеко Дундич — герой громадянської війни.)
Не похилиться в борні!

II

Едет мальчик в чистом поле —
На раздолье, на приволье.
Ветер веет-повевает,
Едет мальчик, напевает.
Влево глянешь — колосится
Высоченная пшеница.
Колосочки, как ракеты,
Что летят к другим планетам.
Ну, а справа — кукуруза
Под своим же гнётся грузом,
И початки-дирижабли
Под ветрами не ослабли...
В небе тучи величаво
Проплывают над дубравой,
И могучий, незнакомый
Раздаётся голос грома.
Хлынул ливень торопливый —
Капли крупные, как сливы.
Надо спрятаться под грушу —
Всё же там немного суше.
— Вот дупло! Влезай, дружочек
Здесь пробудем хоть до ночи...—
Мальчик выкрутил сорочку
И повесил под листочком...
Но внезапно, словно в сказке,
Заиграли в небе краски.
Ветер, лёгкий и крылатый,
Облака унёс куда-то.
В небе — жаворонка трели,
И ручьи вокруг запели.
И Барвинок понемногу
Собираться стал в дорогу.
Вдруг увидел он — в пшенице
Перепёлка копошится.
Рядом с ней её ребята,
Малыши-перепелята.
Учит малых деток пташка:
— Посмотрите, вот букашка!
Это — жук. А ну, хватайте!
Шире клювы раскрывайте! —
Тень мелькнула над землёю,
Коршун вниз летит стрелою.
Но готов Барвинок к сече,
Поднял он копьё навстречу.
Испугался хищник лютый —
К небу взмыл над полем круто
И пропал из глаз куда-то:
Спасены перепелята!
И, подпрыгнув, словно мячик:
— Мчимся дальше! — крикнул мальчик.
Кто вдали ревёт надсадно?
Там — болото. Там — неладно.
— Я застрял, я съехал с тракта.
Что мне делать?.. — стонет Трактор.—
Корчевал я пни в низине
И увяз в болотной тине.
— Не газуй! — кричит Барвинок.
Трос мы свяжем из былинок!
И за трос потянем дружно.
Всё мы сделаем, что нужно.
А не вытянем и с тросом —
Под колёса ветки бросим! —
И машина загудела:
— Понимаю! Будет" дело...—
Тянет мальчик что есть силы,
И напряг Кузнечик жилы.
Трактор вытянули тросом,
Громко Трактор фыркнул
носом:
— Помогли вы мне, ребята,
Будет щедрая вам плата! —
Снял Барвиночек шапчонку
И воскликнул громко, звонко:
— Мы помочь любому рады —
И не нужно нам награды! —
Юный всадник дальше мчится —
Только пыль за ним клубится.
Вдруг в густых кустах малины
Крик раздался петушиный!
Наш герой без разговоров
Поскакал, Конька пришпорив.
Что там?.. Возле буерака
Петуха тузит Тхоряка.
(Тхоряка (укр.) — хорёк.)

Бьётся храбро Петушок,
Но, бедняга, изнемог.
Тхор же вертится ужом,
Петуху грозит ножом
И хохочет:
— Кверху лапки!
Получил ты, брат, по шапке! —
Но Барвинок, быстр и смел,
Словно буря налетел.
А Конёк заржал сердито
И толкнул врага копытом.
Тхор попятился, как рак,
И скатился в буерак.
Вот и кончен поединок.
Говорит Петух: — Барвинок,
Я долги платить привык,
Я отныне твой должник! —
Снял Барвиночек шапчонку
И опять воскликнул звонко:
— Ваша радость — нам награда,
И другого нам не надо!
А у нас теперь забота —
Как попасть в страну Осота,
Как добыть бесценный клад...
Снова в путь, а дни летят!
Далеко ещё до цели...
Конь, мой Конь, бредёшь ты еле,
Тянешь повод по земле...
Да и я устал в седле.
Получить бы передышку...
Но повсюду ждут мальчишку!
Слышишь? Где-то чайка стонет,
Плач её любого тронет:
Яйца выкрал хитрый Лис
И ещё гнездо изгрыз...
Только Лиса отогнали —
Снова слышатся сигналы.
Зайца клюнула Сорока,
Да и с Белочкой морока:
Бедолагу бьёт Куница —
Значит, надо заступиться.
Тьма такая наступила,
Словно вылили чернила.
У лесной опушки тихо.
Пахнет сладостно гречиха.
Отложил копьё Барвинок:
— Ничего, что нет простынок,
Обойдёмся и попоной...—
Бродит Конь в траве зелёной...
— Вот овёс, пожуй немного,
Ждёт нас дальняя дорога!
Я ж посплю и успокоюсь... —
Распустил Барвинок пояс,
Подогнул удобно ножки,
Но поспать пришлось немножко.
Первый сон увидел только —
Подлетела Перепёлка:
— Нет тебе от нас покоя,
Но случилось тут такое!..
Надевай штаны, рубашку
И лети спасать Ромашку!
— Объясни скорее, птичка,
Кто она — твоя сестричка?
— Нет... У речки есть избушка,
Там живёт одна девчушка,
Светлоглаза, златокудра,
Словно солнце, встанет утром —
И сейчас же за работу!
И работает с охотой.
Каждой птичке и зверюшке
Эта девочка — подружка.
Так поёт, что даже птицы
Прилетают к ней учиться...
День за днём жила Ромашка,
Хлопотунья, работяжка.
Только вдруг — не знаю, как —
В сад её проник Будяк.
(Будяк (укр.) — чертополох.)
Заорал он: «Есть тут кто-то?
Я — слуга царя Осота!
Царь за важную услугу
Дарит эту мне округу,
Чтоб я здесь укоренился,
Жил себе и веселился.
Всё теперь могу забрать я.
Вот бумага — и с печатью!»
Вмиг на ветки пауки
Нацепили гамаки.
Как могла дралась Ромашка,
Но одной отбиться тяжко.
Руки-ноги ей связали,
И сидит она в подвале.
Только ты спасти и можешь...
— Я готов! Кузнечик — тоже!
Впереди несётся птица,
А за ней Барвинок мчится.
Проскакали, прилетели.
Вот река: они — у цели...
Мёд шумит в дубовой чаше —
Сам Будяк стоит на страже.
У него одни забавы:
Поглядит — и сохнут травы.
Мёд разбойник попивает,
Попивая, напевает:
— Я сумел добыть победу,
Никуда я не уеду!
Завтра выкорчую сад
И посею самосад.
Эх, закурим мы с Тхорякой —
Всё вокруг затянет мраком!..—
Закричал Барвинок грозно:
— Убегай, пока не поздно!
Я ударю без промашки,
Я пришёл спасти Ромашку! —
Засмеялся Будячище,
Сжал кулак и как засвищет:
— Я таких, как ты, штук двести
Уложу легко на месте! —
Вот Будяк совсем уж близко:
Каждый глаз его как миска.
Изловчась, Барвинок сразу

Бьёт чудовище по глазу,
Наступает, налетает,
Будяка уже шатает —
Предлагает мир и дружбу
И зовёт к себе на службу.
Но копьё острей, чем жало, —
В глаз другой оно попало.
И Будяк сорвался с места,
И Будяк пустился в бегство...
А герой, вздохнув устало,
Открывает дверь подвала:
— Выходи-ка, ты свободна!
Убежал Будяк негодный! —
Обняла его Ромашка:
— Утомился ты, бедняжка?
У меня есть борщ вчерашний...
Только в погреб лезть мне страшно! —
Заглянул малыш в избушку:
— Спать хочу... Давай подушку! —
Снял с Кузнечика уздечку,
Снял седло, а сам — на печку...

II

Їде хлопчик полем, лугом,
Трошки риссю, трошки цугом.
Теплий вітер повіває,
В грудях серденько співає.
Як подивишся ліворуч —
Височенне жито поруч.
Колоски, немов ракети,
Що на інші мчать планети.
Як подивишся праворуч —
Кукурудза стигла поруч —
Кияхи, мов дирижаблі,
Під вітрами не ослаблі.
Навкруги гаї й діброви.
Ген хмарки, небесні брови.
Вмить нахмурилось півнеба, .
Гримнув грім, ховатись треба.
Почалася грізна злива,
Кожна крапля, наче слива.
Поки скочили під грушу,
Промочило навіть душу.
У дуплі привітно й сухо,
Завиває вітер глухо.
Хлопчик викрутив сорочку
І повісив на кілочку.
Тільки став штанці знімати,
Засміялись неба шати.
Припинилась тепла злива,
В небі райдуга грайлива. .
Ручаї гримлять зухвалі.
Мандрувати можна далі.
Хлопчик скочив у сідельце,
Прощавай, сухе дупельце!
Бачить — в житі Перепілка,
Поряд з нею — діток кілька.
Десь їм трапилась комашка.
Вчить дітей рябенька пташка,
Як жуків і мух клювати,
На комашок полювати.
І незчулися — шуліка,
Тінь хитнулась невелика,
Вниз летить хижак, мов грудка. .
Тут Барвінок скочив хутко,
Засвистав, наміривсь списом.
Крутонув шуліка низом
І поплив у високості,
Поки цілі пір'я й кості.
Не чекав малий подяки
За поразку, розбишаки.
Вельми радий, рушив далі
На зелені магістралі.
Чує, щось реве надсадно.
Ген — болото. Там неладно.
Стогне Трактор в баговинні:
— Ви спасти мене повинні!
Закопався по кабінку.
Порятуй мене, Барвінку!
Корчував пеньки у лузі
І у твань зашився, друзі.
— Не газуй! — гукнув Барвінок.-
Троса виплетем з билинок!
Потім дружно будем смикать,
Бо. кого ж на поміч кликать? —
Стихнув Трактор перегрітий.
Під колеса вклали віти.
З дерези сплели буксира,
Ожила в машині віра!
Заревів мотор щосили,
Як напружив Коник жили.
Трактор, витягнутий тросом,
Закивав, зачмихав носом:
— От спасибі вам, малята,
Буде й вам від мене плата! —
Зняв Барвіночок перчину,
Попрощався чин по чину.
— Ми задарма, полем-гаєм,
Добрим людям помагаєм! —
Та й помчали друзі далі,
Натискають на педалі.
Збоку гай здригнувсь від крику.
Пролунало: «Ку-ку-ріку!
Потерпаєм від розбою!»
— Де ти, Півню, що з тобою? —
Наш герой Коня пришпорив,
Мчить, як тисяча моторів.
Бачить, в лісі край байрака
Б'ється з Півником Тхоряка.
Півень-велетень в крові.
Поряд кури ледь живі.
Птахоферма недалеко,
Але поряд — небезпека.
Півень грізно крутить дзьобом
Над тупим Тхорячим лобом.
Тхір звивається вужем,
Коле Півника ножем.
Ще й регоче:
— Лапки вгору,
Кроком руш — в мою комору! —
Тут Барвінок налетів,
Наче тисяча хортів.
Коник Дзвоник копитами
Цупив звіра до безтями,
А Барвінок — списом, списом!
Засичав Тхоряка бісом,
Поточився, наче рак,
Покотився у байрак.
То був грізний супротивник.
Обійняв Барвінка Півник:
— Твій боржник тепер, затям.
Послугую всім життям! —
Зняв Барвіночок перчину,
Попрощався чин по чину.
— Ми задарма, полем-гаєм,
Добрим людям помагаєм!
Де ж верста ота сто сота,
Царство грізного Осота? —
Вже від'їхали багато
Від городу діда Гната,
Вже й прославилися в ділі,
Вже й рубці на білім тілі.
Стільки в світі боротьби,
Але де ж оті скарби?
У Коня стомились ніжки,
До землі звисають віжки.
Щоб триматись за оброть,
Слід би втому побороть.
Та хіба їм до спочину?
Скрізь чекають молодчину!
Чуєш? Чаєчка кигиче,
І вона на поміч кличе,
Бо в гніздо її поліз,
Щоб яєчка вкрасти, Лис.
'Тільки Лиса відігнали,
Знов почулися сигнали.
Зайця скривдила Сорока.
Потім з Білкою морока:
Бідолаху б'є Куниця,
Теж годиться заступиться.
Ось уже й завечоріло,
В небо хлюпнуло чорнило...
Запахтіла медом гречка.
Край дороги — озеречко.
Збоку, в затишку — узлісся.
Відіклав Барвінок списа,
Розіслав м'яку попону
І сказав: — Спочиньмо, Коню!
Ти пожуй вівса з торбинки,
Єсть і в мене півхлібинки,
Є ж і сало, і ковбаска.—
Розпустив Барвінок паска,
Підібгав під себе ніжки,
Та спочили тільки трішки.
Підлетіла Перепілка,
Голосок, немов сопілка:
— Ой, нема тобі спочинку,
Славний лицарю Барвінку!
Не сідай відпочивати,
Мчи Ромашку рятувати!
— Не хвилюйся, люба пташко,
Хто ж вона, твоя Ромашка?
— Недалечко звідси — хатка,
В ній живе мале дівчатко,
Наче сонце, працьовите,
Доглядає сад і квіти.
До пташок і звірів добра,
І співуча, і хоробра.
Всі, хто з нею, вельми щасні.
Знає всі пісні сучасні.
Часто-густо біля хати
Соловейка вчить співати.
Біля білої оселі
Пролітали дні веселі,
Але раптом до садка
Притаскало Будяка.
Загримів він: — Геть, дрібнота!
Я — слуга царя Осота.
Цар за службу і заслуги
Дав мені оці округи,
Щоб отут я вкоренився,
Жив собі та веселився.
Маю вічного папера,
Що господар відтепера.—
Вмить на вітах павуки
„Почіпляли гамаки.
Відбивалася Ромашка,
Та одненькій дуже важко.
Руки сплутали потроху
В павутиння і — до льоху!
Ой Барвінку, не спізнися! —
Підхопив Барвінок списа.
Попереду лине пташка,
А за нею наш трудяжка.
Ось і хатка бовваніє,
Не біліє, а чорніє.
Сам Будяк стоїть на варті,
Мед шумить в дубовій кварті.
Біля мертвої стежини
Сохнуть маки та жоржини.
Будячище мед спиває,
Попиваючи, співає:
— Хай віднині знає кожний,
Що Будяк непереможний!
Завтра ж викорчую сад
І посію самосад.
Як засмалим, як закурим,
Стане світ увесь похмурим.—
Закричав Барвінок грізно:
— Утікай, бо буде пізно!
Я — Барвінок, я — Хрещатий,
Йду Ромашку виручати! —
Засміявся Будячище,
Підійняв ножаки вище:
— Підійди, уб'ю на місці
Отаких, як ти, хоч двісті! —
Налетів Барвінок збоку,
Та Будяк назад ні кроку.
Махонув навстріч ножами,
Бойовими сторожами.
Ледь Барвінок ухилився,
Сторч ногами приземлився.
Сяють очі в Будячиська,
Кожне око, наче миска.
Знов Барвінок скаче збоку,
Розмахнувся і — по оку!
Ніби згас один прожектор.
Наш Барвінок—наче Гектор
(Гектор — герой давньогрецької поеми «Іліада».)
Відступає, налітає.
Будяка уже й хитає.
Пропонує мир і дружбу,
Зичить гроші, зве на службу.
Спис летить у друге око.
Підстрибнув Будяк високо
І почав тікати з ревом,
Наче бився з диким левом.
Тут Барвінок для початку
З льоху визволив дівчатко.
Після втомливого бою
Мовчки вмились під вербою.
Обняла його Ромашка:
— Натомився, бідолашка?
Що ж я дам тобі поїсти?
Страшно знов до льоху лізти! —
Хлопчик буркнув коло хати:
— Де подушка? Хочу спати...—
Зняв із Коника сідельце,
В сіні вимостив кубельце,
Усміхнувсь, стулив повіки
І заснув, немов навіки...

III

Перелески... И болота...
Что там в царстве у Осота?
Ни за что своих болот
Не оставит царь Осот.
Окопавшись, в обороне
Он сидит на сгнившем троне,
Он сидит в разбитом доте
Весь в тревогах и заботе.
Из полей, из всех расселин
Он изгнать хотел бы зелень.
Только может он не много —
Перепахана дорога!
Но готовится он к бою,
Но готовится к разбою!
Сорняки — его опора —
Не утратили задора.
Долгоносики — в резерве,
А у них стальные нервы!
Но куда исчез Тхоряка,
Куроед и забияка?
С разрешения Осота
Занимается охотой!
Где же он? Никто не знает!
Царь на кнопку нажимает,
И является из мрака
Забинтованный Тхоряка.
Тхоряка
Мой царь, доложить я хотел бы сейчас...
Осот
Нельзя ли скорей — и без всяких прикрас.
Тхоряка
Мой царь, избежать не удастся войны...
Осот
Да с кем воевать мы, Тхоряка, должны?
Тхоряка
Я знаю, куриный вы любите суп...
Осот
Да, да...
Тхоряка
Ещё петушиный вы любите пуп...
Осот
Всегда!
Тхоряка
Поймал петуха я — из всех петухов
Он самый большой...
Осот
Так зови поваров!
Тхоряка
Я нёс его вам, повелитель мой, в дар.
Вдруг кто-то нанёс мне жестокий удар.
Смотрю — великан. Петуха он забрал.
Любого он может сразить наповал!
Осот
Да кто ж он?
Тхоряка
Барвинок.
Пожалуй, давно
Такого не видел я даже в кино.
(И в то же мгновенье — бывает же так,—
Шатаясь, в покои ввалился Будяк:
Слепой, будто ночь, одуревший, как пень.
Встревоженный царь подскочил.)
Осот
Ну, и день!
Мой верный слуга, дорогой мой Будяк!
Взгляни на меня...
Будяк
Не могу я никак.
Погиб я... Настали последние дни...
Барвинка хватай и на плаху тяни...
Идёт он сюда... Не спастись от беды...
Твой клад заберёт он... О, дайте воды...
Осот
Барвинок ещё не явился пока...
Фельдмаршал Тхоряка, где наши войска?
Чего же молчишь ты? Командуй: ура!
Тхоряка
По-моему, царь, удирать нам пора...
Осот
Как войско такому доверить я мог?
Фельдмаршал, а трусишь, как жалкий щенок!
Ты дворником будешь! Бери-ка метлу,
Чтоб даром она не валялась в углу!
Погиб мой Будяк, я его не верну...
Но, может быть, кликнуть сюда Белену?
Старуха начертит нам хитрый маршрут.
Зовите её!
Голос
Повелитель, я тут!
(И входит бабуля, хитра и стара,
Она никому не желает добра.
Беззубый, проваленный, шамкает рот,
Она говорит, словно камни жуёт.)
Осот
Старуха, мне нужен твой мудрый совет.
Белена
Барвинка убить — вот и весь мой ответ.
Осот
Но как это сделать?
Белена
К чему этот шум?
Не войско здесь нужно, а хитрость и ум.
Осот
Возьмёшься за дело?
Белена
Пожалуй.
А то
Совсем надоело играть мне в лото.

III

Скоро вже й верста сто сота.
Що ж там робиться в Осота?
Завойованих висот
Не лишає цар Осот.
При надійній охороні
Він сидить на цвілім троні.
Він сидить в розбитім доті,
Голова його в турботі.
Він би знищив всі рослини
До останньої билини.
Та не ті в старого роги,
Переорано дороги!
Він ще сильний бур'янами,
Що хотіли б стать панами.
Довгоносикові роти
У казармі, що навпроти.А куди ж подівсь Тхоряка,
Куроїд і розбишака?
Цар фельдмаршала ще зрання
Відпустив на полювання.
Де ж це він? Чому немає?
Цар на кнопку натискає
І в покої влазить рака
Забинтований Тхоряка.
Поміж них така розмова
Відбулася, слово в слово:
Тхоряка. Дозвольте, мій царю, я щось доповім...
Осот. Ти з воза упав, чи побив тебе грім?
Тхоряка. Готуймося, царю, мерщій до війни.
Осот. А з ким воювати? Кажи, не тягни!
Тхоряка. Я знаю, ви любите курячий суп..;..
Осот. Так, так.
Тхоряка. Я знаю, ви любите півнячий пуп...
Осот. Ще й як!
Тхоряка. Я півня спіймав, о найліпший з царів!
Осот. Та де ж він? Скликайте хутчіш кухарів!
Тхоряка. Я ніс його вашій величності в дар.
Зненацька відчув я жорстокий удар.
Лупив мене велетень з криком: «Не руш!»
Без півника втік я. Ні торби, ні груш.
Осот. Так хто ж він?
Тхоряка. Барвінок його імено.
Такого не бачив я навіть в кіно.
(В цю мить, а буває ж пригода така,
В покої втягає Павук... Будяка.
Дурного, як пень, і сліпого, як ніч.
Стривожений цар аж підскочив навстріч.)
Осот. Мій вірний слуго, войовничий Будяк,
Чому ти засліп і чому ти закляк?
Будяк. Вмираю. Вже більш не зустріну весни...
Мій царю, Барвінка... на плаху тягни...
Він вбив мене. Царю, іде він сюди
Твій скарб забирати... О, дайте води...
Осот. Фельдмаршал Тхоряко, де військо твоє?
До зброї, бо всіх нас Барвінок поб'є!
Як скарб захистити? Що думаєш ти?
Тхоряка. По-моєму, царю, найкраще втекти...
Осот. Як смієш ганьбити високе звання?
Ти вже не фельдмаршал, бридке цуценя!
Двори підмітатимеш, ось помело,
Щоб духу тхорячого тут не було!
Мій любий Будяче, ти вмер на посту...
А може, гукнути стару Блекоту?
Ця вміє накреслити хитрий маршрут,
Гукніть Блекоту мені!
Голос. Царю, я тут!
(Заходить в покої бабуся стара,
В очицях її не примітиш добра.
Сіренький очіпок, ковінька в руці,
Говорить, неначе жує камінці.)
Осот. Порадь, Блекотулько, що маю робить?
Блекота. Я знаю, ти хочеш Барвіночка вбить.
Осот. Що треба для цього?
Блекота. Не меч і не кий.
Осот. То шо ж, моя рибонько?
Блекота. Розум тонкий!
Осот. Берися ж до діла, мадам Блекото!
Блекота. Берусь, бо набридло гуляти в лото!IV
Ромашка с утра повязала косынку,
Смотреть на Ромашку приятно Барвинку.
Улыбка у девочки как у голубки.
— Вставай, умывайся, почистим-ка зубки!
Намыль хорошенечко уши и шею...
Теперь за дровами сходи поскорее! —
Барвинок приносит дрова из сарая,
Ромашечка быстро на стол собирает.
И борщ подаёт: — Ну, Барвинок, отведай! —
Барвинок такого не помнит обеда.
От запахов слюнки текут у Барвинка,
Пампушки и борщ мальчугану в новинку.
(Пампушки (укр.) —
булочки, которые на Украине подаются к борщу.)
А девочка тут же дала ему ложку.
— Не чавкай, — сказала, — и ешь понемножку!
Но славный Барвинок не тем озабочен:
— Попробуй не чавкай! Да вкусно же очень! -
Вдруг мальчик шаги у забора услышал,
То громче они раздаются, то тише...
Барвинок вскочил: — Приближается кто-то...
Должно быть, разведчики злого Осота! —
И вдруг из-за дерева вышла бабуся:
— Родимые, дайте водички... напьюсь я...
Такая жарища... пылится дорога...
Сыночек, копьё забери, ради бога!
Ох, что-то мне плохо... Неважно мне что-то...
Нет кваса? Ну что же, напьюсь и компота. —
И к кружке припала губами и носом.
Не пьёт, а как будто качает насосом!
Напившись, старуха сказала:
— Отлично!
А здесь вы устроились очень прилично!
Оружье Барвинка к сраженьям готово...
— Меня вы узнали?
— А что ж тут такого?
— Но как? Расскажите! —
И бабка лукаво
Чуть-чуть подмигнула и молвила:
— Слава... —
Спросила Ромашечка:
— Выпьете чаю?
— И рада бы, детки! Спешу, убегаю...
Спасибо за то, что вы дали напиться —
Воздать вам за всё я сумею сторицей!
Примите ж подарок, он с виду не ярок,
Но это, поверьте, хороший подарок.
На травку ложитесь и тихо лежите,
Медовый листочек спокойно лижите.
И если вы, детки, устали, ослабли,
Прибавят вам силы медовые капли.—
Бабуля мгновенно пропала,
И словно просторнее стало.
Течёт по листочку медочек,
И лижет Барвинок листочек.
Ромашка листочек лизнула
И лишь головою мотнула:
— Барвинок, мне страшно, мне плохо.
А нет ли в листочке подвоха?
Конечно, судить не берусь я...
Но кто она, эта бабуся? —
А мальчик смеётся: — Да что ты!
Лизни — и забудешь заботы!
Искать не желаю я клада —
Теперь ничего мне не надо!
По-моему, сладостей бочки
Упрятаны в чудо-листочке!..
Ромашка, геройства не требуй —
Лежать и глядеть буду в небо! —
Ромашка смотрела устало,
Просила Барвинка, ругала:
— Казак, да припомни хоть, кто ты!
Смотри, пропадёшь без работы!
— Работать? Зачем это, братцы,
Я мёду могу нализаться! —
Зажмурил глаза он — и точка,
Лишь ползают мухи по щёчкам.
Пускай себе... Снова и снова
Он лижет листочек медовый,
Сопит и бессмысленно злится:
— Ромашка, подай мне водицы! —
Ромашка к колодцу несётся,
Воды достаёт из колодца.
Барвиночек в ту же минуту
Тхоряку увидел как будто:
Из серого мутного мрака
Слегка усмехнулся Тхоряка...
Ромашка приносит ведёрко.
Ромашка заплакала горько:
Всё пусто, безлюдна тропинка...
Что делать? Украли Барвинка!

IV

Тим часом прокинувсь Барвіночок в сіні,
Побачив очиці Ромащині сині.
А усмішка щира, неначе в голубки.
— Вставай, умивайся та вичисти зубки!
Хутчіше ж, а я про сніданок подбаю.
— Спочатку, Ромашко, дровець нарубаю!
— Будь ласка... Та мийся, Барвіночку, з милом,
Бо вимастив пальчики, ніби чорнилом! —
Принесла Ромашка полив'яний горщик,
А в ньому червоний, мов полум'я, борщик.
В полумиски всипала порції рівні,
Півсвіту збентежили пахощі дивні.
Навчила тримати Барвіночка ложку,
І плямкати він розучився потрошку.
В лівиці — хлібця духовитого луста.
В полумиску — смачно, в полумиску — густо!
Аж раптом за тином почулися кроки.
Чомусь на вербі загойдались сороки.
Барвінок — за списа:
— Кому там... охота?
Вилазьте, розвідники злого Осота! —
Аж бачать — з-за кущика суне бабуся.
— Так, може, хоч тут я водички нап'юся?
Прийми свого списа, не дмися, мій сину,
Їй-богу, від спраги я, дітоньки, гину.
Безсила і хвора, чвалаю з базару.
Немає кваску, то нап'юся й узвару. —
До кухля припала вустами і носом,
Качає напій той, неначе насосом.
Гукнула:
— Божественно в вашій оселі,
Які ж ви пригожі, які ж ви веселі!
Дивлюся, надійна в Барвіночка зброя,
Пізнала відразу я в ньому героя.
— Звідкіль мене знаєте? —
Бабця лукава
Обом підморгнула і мовила:
— Слава...—
Питає Ромашечка:
— Вип'єте чаю?
— Спасибі вам, дітки! Біжу, поспішаю.
Вклоняюся низько за ласку і шану.
Стривайте, ж, і я у пригоді вам стану.
Сміливо беріте гостинчика, дітки.
Дарую листочка Медової Квітки.
Нічого не треба вам більше робити,
Спокійно лежіть та лижіть його, діти.
Народжує він щохвилини
Солодкі медові краплини.—
Бабуся неначе розтала,
Аж ніби просторіше стало.
Барвінок лизнув той листочок:
— Дивись, виступає медочок! —
Ромашка й собі скуштувала,
Голівкою лиш покивала:
— Не дуже, Барвіночку, смачно,
І щось мені, хлопчику, лячно!
Звідкіль ця бабуся — незвісно,
Очима шугала зловісно.—
А хлопчик все лиже та лиже,
Сміється та злизує свіже.
— Нащо мені скарби шукати?
Не буду вилазити з хати!
З медового чудо-листочка
Солодощів виллється бочка!
Лежатиму носом до неба
Та й більше нічого не треба! —
Ромашка лицем посіріла,
Благала Барвінка, сварила:
— Козаче, яке ж ти ледащо,
Без праці зведешся нінащо!
— Навіщо, Ромашечко, праця,
Як можна медку нализаться! —
Закрились ліниво очиці,
Лиш мухи гуляють по пиці.
Не хочеться й мух відганяти:
Лизати! Лизати! Лизати!
Почав він сердито сопіти:
— Ромашко, неси мені пити! —
Ромашечка мчить до криниці.
На мить він розплющив очиці,
Уздрів біля себе... Тхоряку
І знову поринув у мряку.
Принесла Ромашка відерце,
Схопилася в горі за серце.
Розбійники вкрали малого?
Тривога! Тривога! Тривога!V
Поутру довольный Тхор
Прибежал на царский двор.
На губах его — смешок,
На плечах — большой мешок.
Непонятно почему,
Тхор колотит по нему.
Разудалой песней Тхор
Оглашает царский двор:
— Каждый раз что-то нас
Возвышает в мире:
Не позор,
Если Тхор
Хочет быть в мундире!
Я забуду про метлу —
Пусть валяется в углу!
За мою отвагу
Царь вернёт мне шпагу! —
Но Осот Тхоряку снова
Встретил сухо и сурово.
Осот
Чего расшумелся ни свет ни заря?
Ведь ты не фельдмаршал.
Тхоряка
Осот мой, ур-ря!
Осот
С ума ты сошёл?
Тхоряка
Загляни-ка в мешок,
Лежит в нём совсем не простой кожушок.
Тебя он обрадует, знаю, до слёз.
О царь, если б знал ты, кого я принёс!
Взгляни — и сейчас же умеришь ты злость:
В мешке затаился негаданный гость!
(Верёвку разрезал смеющийся Тхор —
И вылез угрюмый Барвинок на двор.)
Тхоряка
Ну вот... На коленях беседуй с царём!
Не хочешь? Мы шкуру мгновенно сдерём.
Осот
Не надо! Я вижу, он добрый казак.
Тхоряка
А нынче у ног он лежит, как кизяк.
Осот
Как ловко тебя Белена провела!
А ты же замыслил большие дела!
Зачем же пришёл ты? Секрет нам открой!
Барвинок
Чтоб клад отобрать...
Осот
Молодчина, герой!
Такие ребята всегда на коне.
Безграмотны, правда... Но это — по мне.
Зачем нам зубрёжка? Ну, сам посуди...
Ты лучше в пехоту к Осоту иди.
С годами фельдмаршалом станешь,
дружок.
Тхоряка
Лизать будешь снова медовый листок...
Осот
Пальнёшь из рогатки и крикнешь: «Вперёд!»
Барвинок
Ой, ой, развяжите, стянуло живот...
Пропал я навеки... В глазах —
пелена.
Меня отравила... твоя Белена...
Осот
А ну развяжите-ка лапки ему!
Очнёшься — и я тебя в войско приму!
Только с рук упали путы —
Мальчик стал другим как будто.
Он затеял сразу драку,
Саданул под бок Тхоряку
Кулаком, как из железа,
И другим неплохо врезал...
Но к утру иссякли силы —
И Барвиночка скрутили.
Потирая злобно шишку,
Царь велел: — Связать мальчишку!
Как родного, приголубим —
Завтра голову отрубим!V
Ранком суне радий Тхір
Навпростець у царський двір.
У руці дубовий кий, На плечах мішок важкий.
Люто в кожному кутку
Лупить києм по мішку.
Ще й співає пісню Тхір
На увесь на царський двір:
«Кожен з нас повсякчас
Висунутись прагне!
Славний Тхір
Знов мундир,
Як було, одягне!
Гей, одягне, як було,
І закине помело.
За мою відвагу
Цар поверне шпагу!»
Тхір минає царську варту,
Випиває меду кварту
І стає перед царем
Із мішком наоберем.
Поміж ними, слово в слово,
Відбулась така розмова:
Осот. Чого баламутиш ні світ ні зоря?
Ти вже не фельдмаршал.
Тхоряка. Осоте, ур-ря!
Осот. Чи з глузду ти з'їхав?
Тхоряка. Заглянь у мішок,
У ньому славетний лежить кожушок.
Тебе він зігріє, аж кине у піт.
О, царю, Барвінка забгав я під спід!
Не віриш — поглянь... Блекота розповість.
В мішку приволікся негаданий гість!
(Мотузку розрізав, регочучи, Тхір,
А звідти Барвінок вилазить, як звір).
Тхоряка. Наївся медку? Побалакай з царем!
Навколішки падай, бо шкуру здерем!
Осот. Не треба, я ж бачу, він справжній козак.
Тхоряка. А зараз лежить біля ніг, мов кизяк.
Осот. Гай-гай, обдурила тебе Блекота!
Гай-гай, а була ж благородна мета...
Барвінку, ти скарб звоювати хотів?
Барвінок. І всіх вас побити!
Осот. Герой поготів!
Мені до вподоби такі парубки,
Безграмотні й дужі, неначе бики.
Навіщо науку зубрити, скажи?
Ти краще у війську моїм послужи.
З роками фельдмаршалом станеш,
браток.
Тхоряка. Лизатимеш знову Медовий Листок...
Осот. З гармати великої будеш палить.
Барвінок. Ой, ой, розв'яжіте, животик болить!
Вмираю, пропали юнацькі літа.
Мене отруїла... Твоя Блекота...
Осот. Фельдмаршале, лапки йому розв'яжіть.
Очуняєш, хлопчику, будем дружить!
Лиш від пут звільнивсь хлопчина,
Став червоний, мов перчина.
Стусонув під бік Тхоряку,
Видер з лап його ломаку.
Як урізав двох по лобі —
Заревли щодуху: «Пробі!»
Бив, аж поки не скрутили
Ці кусючі крокодили.
Гаркнув цар, потерши ґулю:
— Чи ножа йому, чи кулю?
Як про рідного, подбаєм,
Завтра ж голову зрубаєм!VI
Ждёт тебя палач, Барвинок,
Проиграл ты поединок.
Наигрался ты в охотку,
Оказался за решёткой.
Только раз ты оступился —
Как сквозь землю провалился.
Где ты, Конь-Кузнечик славный?
Ты же рядом был недавно!
Кто поможет? Где Ромашка?
Плачет где-нибудь, бедняжка...
Нет, отчаиваться рано —
Пусть вокруг стоит охрана,
Но не зря блеснуло солнце
В зарешеченном оконце.
Жук Рогач ножи потрогал:
— Собирайся! — молвил строго.
Путь недолог — семь ступенек.
И на площадь вышел пленник.
И запели грозно трубы,
Обнажил Тхоряка зубы,
Долгоносики — вся рота —
Стали возле эшафота.
— Смирно! — дал команду старший.
Оркестранты дуют марши.
Вот и дробь на барабане —
Царь приехал в шарабане.
Тхор, синея от натуги,
Прошипел: — Давайте, слуги!
На верёвке, как скотинку,
Тащат бедного Барвинка.
Для расправы всё готово.
Царь Осот взглянул сурово.
Осот
Умирай же, если нам
Ты служить не станешь.
Барвинок
Не служу я сорнякам —
Даром время тянешь!
Осот
Что с ним делать? Хоть ты плачь!
Кто же с ним поладит?
Тхоряка
Заскулит, когда Рогач
В бок два рога всадит.
Осот
Жук Рогач! Руби, лети!
Тхоряка
Эй, палач, к Барвинку!
Казака укороти
Хоть наполовинку!
Осот
Стой, палач! В ножны ножи!
Мы продлим потеху.
Гей, Тхоряка, покажи
Клад ему. Для смеху.
(У Тхоряки заиграл
На щеках румянец,
И спустился он в подвал
И выносит ранец.)
В этом ранце книга есть,
Светлая, как утро.
Попытайся всю прочесть —
Сразу станешь мудрым.
Но — увы! — проигран бой,
Потерял ты силу.
Ранец с книгой и с тобой
Кинем мы в могилу! —
Вдруг прислушался Осот:
— Что случилось? Кто ревёт? —
Лис к царю в покои влез:
— Убегай скорее в лес!
Слышишь дикий странный рёв?
Это сотни тракторов
Пашут смело целину,
В плен берут твою страну!
Первый сдан уже редут —
Сорняки, дрожа, бегут...
Трактора ревут вокруг:
«Где Барвинок? Где наш друг?»
С ними сто сорвиголов,
Сто отважных петухов!
Долгоносиков клюют,
Передышки не дают...
Царь Осот взмахнул рукой:
— Что Барвинок? Всё живой?
Режь его скорей, Рогач! —
Лис воскликнул: — Саблю спрячь!
Всё сейчас наоборот —
Этот мальчик нас спасёт!
Мы его швырнём к ногам
Этим страшным тракторам.
И они застынут тут,
Больше с места не сойдут.
—Царь сказал: — Да ты—мудрец!-
И Барвинку: — Встань, юнец!
Что бы ни было, сейчас
Ты спасти обязан нас! —
Тхор шипит: — С царём не спорь!
Ну-ка, лезь на осокорь
И кричи, что ты живой, —
Пусть кончают рёв и вой...—
Наш герой повеселел —
Как-никак остался цел!
На верхушку влез малыш —
Здесь его не разглядишь.
Правда, два Шмеля и тут
Мальчугана стерегут.
Но Барвинок закричал:
— Всё крушите наповал!
Не жалейте сорняков,
Не щадите их полков!—.
Царь Осот стоял внизу.
Словно молния в грозу,
Вдруг зажглись его глаза:
— Надоел ты, егоза!
Сбросьте пленника, Шмели,
Пусть валяется в пыли! —
Но Барвинок в тот же миг
Вдруг услышал птичий крик:
— Сядь, мальчишка, на крыло! —
Как Барвинку повезло!
Полетели птицы в синь,
Распевая: — Чи-ви-чинь!.. —
Глянул мальчик: дивный вид!
Стой! А это кто летит?
Да Ромашечка — верхом
На стрижонке скоростном.
Хоть девчонка и мала,
А на выручку пришла!
Что же делалось внизу?
Пролил царь Осот слезу.
Тхор завыл — совсем раскис,
Получил по шее Лис.
И пустились наутёк
Тхор и Лис, его дружок.
Принялась петушья рать
Долгоносиков клевать.
Влево, вправо — бам да бам! —
Долгоносиков по лбам.
Белена и царь Осот
Убежать хотели в дот,
Только Трактор в тот же миг
Беглецов легко настиг...
И очистилась земля,
Пролегли везде поля.
Громко Тракторы пыхтят:
— Эй, бери, Барвинок, клад!
Возле траков сели птицы,
Просят вежливо напиться.
Напились из рук Ромашки —
Славно, будто из баклажки.
Снял Барвиночек шапчонку,
Поклонившись, крикнул звонко:
— Всем спасибо за старанье!
И до скорого свиданья!
Приходите все, ребята,
К огороду деда Гната!
Завтра утром, честь по чести,
Ранец мы откроем вместе!VI
Хто Барвінка порятує?
Вже на нього кат чатує.
Похитав ногою грати —
Не пробити, не прорвати!
Раз на світі помилився,—
Мов крізь землю провалився...
Де ж Ромашка? Це ж дівчисько...
Вірний Коник теж неблизько.
Що робить? Нема надії,
Торжествують лиходії!
Крізь загратчане віконце
Промінець послало сонце.
Хтось іде. Замок заклацав,
Жук Рогач ножі помацав.
— Кроком руш! — Плісняві східці
На майдан виводять звідси.
Заволали мідні труби,
Вишкіря Тхоряка зуби.
Довгоносики-солдати
Лізуть честь йому віддати,
Оркестранти грають марші,
Будяки стоять, як старші.
Б'ють громово барабани—
Цар прибув у шарабані.
Тхір, аж синій від. напруги,
Просичав:—Давайте, слуги! —
Тягнуть хлопчика за шворку,
Покрививсь, мов пив касторку.
На майдані, слово в слово,
Відбулась така розмова:
Осот. Помирай же, коли нам
Не схотів служити!
Барвінок. Як служити бур'янам,
Краще і не жити!
Осот. Штучка цей Барвінок. Бач,
Не заплаче навіть.
Тхоряка. Зареве, коли Рогач
Два ножі направить.
Осот. Жук Рогач! Коли, рубай!
Тхоряка. Кате, смерть Барвінку!
Вкороти-но козака
Лиш на четвертинку!
Осот. Кате, стій! Прийми ножі.
Ще продовжим втіху.
Гей, Тхоряко, покажи
Скарб йому. Для сміху.
(З льоху ранця Тхір несе,
Кидає під ноги.
Сміх фельдмаршала трясе, —
Радий з перемоги.)
Осот. В цьому ранці — книга з книг,
Світлозора квітка,
Ти її дістати б міг,
Якби думав зрідка.
Переїв — програв бої,
Втратив буйну силу.
Тхоряка. З ранцем вкинемо її
У сиру могилу!
раптом щось як зареве,
Так реве, мов неживе.
Вибігає з лісу Лис:
— Утікайте швидше в ліс!
— Що там сталось, говори?
— Наступають Трактори!
Ріжуть хащі полину,
Крають царську цілину.
З криком: «Царю, борони!» —
Впали перші бур'яни.
З ревом: «Де Барвінок-друг?» —
Трактори все рвуть навкруг.
А за ними — сто півнів,
Півня гливого синів.
Довгоносиків січуть:
— Де Барвінок? — тільки й чуть.
Цар Осот крутнувсь, як змій:
— Цей Барвінок... ще живий?
Ріж Барвінка, Жук Рогач! —
Уклонився Лис: — Пробач,
Нас врятує саме він,
Цей хлопчисько, цей Барвін!
Киньмо в ноги Тракторам,
Хай припинять тарарам.
Дужчав рев серед яруг:
— Де Бар-рвінок, кр-ращий др-руг? —
Лисовину гордий цар
Уклонився, мов швейцар:
— Лисовине, ти мудрець.
Ще заорють, хай їм грець! —
Засичав фельдмаршал Тхір:
Лізь, малий, на осокір
Та кричи, що ти живий,
Хай кінчають напад свій.—
Від таких нежданих слів
Наш герой повеселів.
Швидко видерсь на вершок,
Де листочки, мов дашок.
А над ним аж два Джмелі,
Щоб не втік, держать шаблі.
Закричав малий згори:
— Гей ви, друзі Трактори!
Нищіть ворога ланів,
Чорне царство бур'янів! —
Засвітився цар внизу,
Наче блискавка в грозу.
— У шаблі його, Джмелі!
Жміть зухвальця до землі! —
Де не взялись — Ластівки,
Двох жандармів — під грудки!
А Барвінка (от було!)
Підхопили на крило.
І помчали в височінь,
Ще й співали: — Чи-ві-чінь!
Глянув хлопчик — ой, лю-лі! —
І Ромашка на крилі.
Друга радісно стріча.
Бачиш, от тобі й дівча!
Це ж вона, оця мала,
Славне військо привела.
Що ж творилося внизу?
Цар Осот пустив сльозу.
Бив підборами Тхора,
Не зазнав і Лис добра.
Щоб і їх не потовкли,
Тхір із Лисом утекли.
Налетіли вмить півні,
Довгоносикам страшні.
Вліво, вправо — бах та бах!
Довгоносих по лобах.
З Блекотою цар Осот
Утекти хотіли в дот.
Але Трактор від душі
Взяв і їх на лемеші.
Мов очистилась земля,
Пролягла масна рілля.
Заревіли Трактори:
— Гей, Барвінку, скарб бер-р! —
Ластівки на Трактор сіли,
Чемно пити попросили.
Пили воду з рук Ромашки
З дерев'яної баклажки.
Зняв Барвіночок перчину,
Уклонився чин по чину:
— Щира дяка за рятунок,
І за скарб, за подарунок,
Всіх запрошую на свято,
На город до діда Гната!
Вірні друзі! Завтра вранці
Спільно глянем, що там в ранці!VII
Что творилось утром рано,
Пересказывать не стану.
Мальчугана у плетня
Ожидала вся родня.
Рядом — ленточки в кудряшках —
Шла счастливая Ромашка.
Все одеты, все умыты.
— Здравствуй, родич знаменитый! —
И Барвинка обнимали,
Целовали, и качали,
И твердили: — Ну и ранец!
А застёжки! Что за глянец! —
Подмигнул вчерашний пленник
И сказал: — Друзья, терпенье!..—
Он откинул быстро крышку
И достал из ранца... книжку!
— Ой, «Букварь»! Вот это чудо!
Он, как солнце, светит всюду!
— Нет нужней на свете книжки! —
Пропищали хором Мышки.
Стал и дед Гарбуз весёлым:
— Я ходил с ним тоже в школу!
Добрый клад достался внуку —
Одолеет он науку!
Откровенно говоря,
Нам не жить без «Букваря»! —
Все захлопали в ладошки:
— Хрен, сыграй-ка на гармошке! —
Баклажан не утерпел
И на дудке задудел,
Пастернак схватил цимбалы.
Все вскочили, заиграли,
Все плясали на заре
При раскрытом «Букваре»...

VII

Що творилось на городі,—
Переказувати годі.
Всі стрічали біля тину
Козака, свою дитину.
З ним і дівчинка пригожа,
На маленьке сонце схожа.
Всі городні — свіжі, вмиті,
У зеленім оксамиті.
Обнімали, підкидали
Ще й загадку загадали:
— Що на світі наймудріше?
Ну, Барвінку, сміливіше! —
Підморгнув недавній бранець
І торкнув рукою ранець.
Підняли городні кришку,
Витягають з ранця... книжку!
— Це ж «Букварик»! — закричали,
Ніби сонечко стрічали.
— Наймудріше в світі — книжка! — .
Пропищала в зіллі Мишка.
Дід Гарбуз розкрив «Букварик»:
— Був і я колись... школярик.
Справжній скарб діставсь онуку,
З ним — подужає науку!
Без науки, знай, народ,—
Ані в космос, ні в город! —
Дід Гарбуз в долоні вдарив,
На гармошці Хрін ушкварив.
Баклажаник у дуду
Задудукав до ладу.
Пастернак схопив цимбали,
Як утнули, як заграли!
Танцювали до зорі
При розкритім «Букварі»...