PDF

      Микола Трублаїні
      МАНДРИ ЗАКОМАРИКА
      Малюнки Віктора Григор'єва та Кіри Полякової

      ПРИБОРКУВАЧ ДИКИХ ЗВІРІВ
     
      Хоча Закомарик ледве діставав носом до столу, але був надзвичайно хоробрий та відважний. Якось він дуже наївся каші, набрався сили і вирішив зробитися приборкувачем диких звірів.
      — Подамся в мандри, ловитиму різних звірів та приборкуватиму їх, — сказав хлопчик і клацнув язиком.
      Він дуже ловко клацав. Так: клац-клац!
     
      ЛОВИ БІЛЯ КОПАНКИ
     
      Негайно Закомарик помандрував на леваду. Там, під старими вербами, була копанка, вкрита ряскою і лататтям. Хлопчик підійшов до копанки й побачив, як з води виплигнув зелений звір і сховався у траві. Страшний звір впіймав павучка і проковтнув.
      Закомарик зняв шапку, обережно підповз до того звіра і сміливо кинувся на нього. Накрив звіра шапкою та й закричав: «Ура!»
      Потім засунув руку під шапку й витяг відтіля здобич. То була зелена жабка. Хлопчик одніс звіра додому, посадовив у велику коробку та поставив йому бляшанку з водою.
      Увечері Закомарик заквакав, мов справжня жаба. «Ква-ква, ква-ква!» Зелена жабка відповіла йому: «Кква-кква-кква!» Вона трішки гаркавила.
     
      СТРАХОВИЩЕ В КОМОРІ
     
      У коморі жило страховище. Ночами воно шаруділо і всіх лякало, бо продирало мішки й торбинки, нищило крупу, муку, гризло цукор. Удень страховище десь ховалося. Закомарик поставив у коморі пастку, повісив на гачок принаду, а сам, прислухаючись, сів за дверима. Довго і терпляче чекав. Коли чує: хлоп — грюкнула пастка. То впіймалося страховище.
      Закомарик швидко одчинив двері, схопив пастку, виніс її і побачив, як там метушилася сіра мишка.
      Хлопчик сховався за канапу і запищав, немов миша. Сіра мишка почула і відповіла йому.
      Так Закомарик почав вивчати мову звірів.
     
      ГОРОБЕЦЬ-МОЛОДЕЦЬ
     
      Закомарик навчився вдавати голоси всіх звірів та птиць; то цвірінчав, мов справжній горобець, тсЯгудів, мов бджола/то цвірчав, як коник, а хрюкав не гірше кожного поросяти.
      Хлопчик помітив, що в повітку серед двору залітають горобці. Він помандрував туди. Сів у повітці, накрився рядном і почав цвірінчати. Скоро почув, що якийсь горобчик йому відповідає.' Закомарик скочив на ноги й ураз причинив двері. Горобчик пурхнув навтіки, але запізнився і вилетіти з повітки не зміг. Закомарик швидко впіймав горобця-молодця й посадовив у клітку.
     
      АРТИСТИ
     
      Закінчивши лови диких звірів, Закомарик почав привчати їх до себе. Годував і напував їх з власних рук. Вони швидко звикли до Закомарика і стали йому кращими друзями. Потім хлопчик узявся вчити горобчика співати, мишку й жабку танцювати, а сам грав на сопілці. Тепер Закомарик та його друзі зробилися артистами. Тільки-но хлопчик заграє, горобчик ту ж мить починає співати, а мишка» ухопивши під боки жабку, рушає в танок. Якось Закомарик зробив язиком «клац-клац!» і сказав:
      Тепер я мандруватиму разом зі своїм театром.
     
      КОРАБЕЛЬ НА РІЧЦІ
     
      Ранком Закомарик вийшов з дому. У лівій руці він тримав сачок, що ним ловлять метеликів, а правою волік саночки. За спиною висів згорнутий трубкою аркуш паперу. Звірі теж були з ним. Мишка сиділа на плечі, жабка сховалася в кишеню, а горобчик летів слідом. Підійшовши до річки, хлопчик клацнув язиком і сказав:
      — Тепер пустимо наш корабель, штовхнув санчата на воду і плигнув на них. Санчата попливли за водою.
      Закомарик діставав патиком сачка дно, відштовхувався і прискорював хід корабля. Незабаром показався Липовий гай, що ріс над річкою.
      — Приїхали,— сказав хлопчик і пристав до берега.
     
      У ЛИПОВІМ ГАЮ
     
      Наш герой розгорнув свій папір і повісив на найбільшому дереві. То була афіша. На ній красувалося таке оголошення: «Сьогодні вистава! Виступає славетний приборкувач диких звірів Закомарик та його три звірі-страховища».
      У гаю гуляло багато людей. Там було дуже хоро-ше: цвіли липи і над деревами гуділи бджоли.
      Численні глядачі обступили Закомарика.
      — Який маленький! — чулися голоси.
      — Хлопчику/де твої страховища? — допитувалися дівчата.
      В цей час з кишені Закомарика вискочила сіра мишка.
      — А-ай! О-ой! Ой! Мишка! Ай! — зарепетували злякані дівчата і розбіглися.
      Закомарик посміхнувся і сказав глядачам:
      — Будь ласка, розступіться і станьте колом.
     
      ВИСТАВА
     
      Четверо артистів стали на середину кола.
      Вальс, — сказав хлопчик і заграв на сопілці.
      Жабка й мишка закружляли в танку: танцювали краков’як і венгерку. Танцюристи ловко підскакували, а в повітрі кружляв горобчик і все співав: «Цінь-ці-рінь! Цінь-цірінь!» Глядачі захоплено плескали в долоні.
      Після того Закомарик пов’язав мишку хустинкою, наче дівчину, а жабці надів козацьку шапку і заграв гопака. Жабка пішла навприсядки, а мишка закружляла навколо. Тим часом ніхто не бачив, як у коло глядачів забрів рудий кіт і проліз аж вперед. Угледівши мишку, кіт присів, очі йому засвітилися, і він обережно поплазував до неї.
     
      НАПАД
     
      Рудого напасника помітили. Тую ж мить кіт ринувся на мишку. Маленьке звірятко ледве встигло одскочити. Мишка кинулась навтіки. Та де їй втекти од розбишаки, що мчав, мов тигр! Глядачі з жаху йойкнули, чекаючи, як ось-ось рудий вхопить мишку.
      Раптом люто загавкав пес: «Гав, гав, гав!» — ніби він помітив кота і кинувся навздогін за ним. Рудий кіт ураз припинив гонитву, наїжив вуса, високо вигнув спину і задер хвоста.
      «Гирр!» — загарчав пес, немов наблизився до кота. Рудий дременув на дерево, обдираючи пазурами кору. Опинившись угорі, він злісно зашипів, шукаючи очима свого ворога. Але пса не було. То гавкав Закомарик, щоб перелякати кота і врятувати мишку.
      Тим часом мишка, пов’язана хустиною, майнула між глядачів і зникла в лісі.
     
      МІЛИНА
     
      Мишка зникла, і засмучений Закомарик закінчив виставу. Сховав жабку в кишеню, свиснув горобчикові і пішов до корабля.
      — До побачення, Закомарику! Щасливої дороги! — гукали йому.
      Він пустив жабку в річку і наказав пливти за ним.
      Коли повіяв вітер, хлопчик поставив сачок, наче щоглу. Ворочок нап’явся, мов вітрило, і корабель помчав уверх по річці.
      Горобчик сів на щоглу і заспівав:
      «Цінь-цірінь! Цінь-цірінь!» Тут Закомарик озирнувся, шукаючи жабку, і не побачив її. Вона відстала від корабля.
      Ту ж мить він відчув поштовх, корабель зупинився, і щось лопнуло, ніби хтось роздер папір. То сани налетіли на мілину під берегом, а вітер роздер ворочок-вітрило. Горобчик злякався і полетів геть. Закомарик стояв по коліна у воді, клацав язиком і сумно згадував звірів, що покинули його.
     
      КРИЛАТИЙ КІНЬ
     
      Хлопчик надумав вирушити на розшуки своїх друзів — мишки, жабки і горобчика.
      Був у нього чубатий гусак, що звався Гегекало Мор-котійович. Сильний гусак. Чи не більший, ніж Закомарик. Як закричить, бувало: «Ге-ге-ге!», так на всю околицю чути.
      Запріг Закомарик Гегекала Моркотійовича у візок і виїхав з двору. Гусак напружив свою сильну шию, розкрив дзьоб, зашипів і пішов поволі, перевалюючися з лапи на лапу. Потім розгорнув могутні крила і вже не побіг, а полетів над шляхом, тягнучи візок.
     
      ПРИГОДА НА ШЛЯХУ
     
      З розгону візок зачепився за камінь і перевернувся. Закомарик злетів на дорогу і покотився в канаву Гегекало Моркотійович того не помітив і ще швидше помчав, тягнучи за собою візок.
      Хлопчик, коли падав, угледів, що по канаві метнулася мишка, пов’язана хустинкою. Вона вмить зникла, [заховалась у нірку під будяком. Закомарик витяг із [кишені сопілку, запищав по-мишачому, а потім заграв
      на сопілці. Наче на заклик, з нірки вискочила мишка і, пританцьовуючи, наблизилася до хлопчика. Він радо схопив її і побіг на шлях гукати Гегекала Моркотійо-вича.
     
      ТРЯСОВИНА
     
      — Ге-ге-ге-ге! — почувся здалеку голос гусака. Він повертався назад, тягнучи за собою візок на одному коліщаті. Друге лежало біля каменя, де перевернувся візок.
      Хлопчик вичитав Гегекалові Моркотійовичу за неуважність, приладнав колесо, сів на візок, посадив поруч мишку і рушив берегом річки.
      Незабаром виїхали на луку, вкриту осокою, і колеса загрузли в болоті. Тут починалася трясовина. В цій трясовині Закомарик сподівався знайти жабку.
      Хлопчик заграв на сопілці, викликаючи квакушку. Потім заквакав: «Кква-кква-ва», із ближчої калабань-ки вискочила його приятелька — зелена жабка.
     
      БУЛЬ-БУЛЬ
     
      Над трясовиною з’явився горобчик. Він закружляв у повітрі, жалісно цвірінькаючи, наче закликаючи на допомогу. Закомарикові горобчик здався знайомим. Так, це його друг — співак. Він прислухався і розібрав:
      — Сюди, сюди! Швидше! Рятуйте! — вимовляла пташка.
      Закомарик залишив на візку мишку й жабку і побіг, пробиваючись крізь очерет та грузнучи в багнюці, до того місця, де літав горобчик.
      Ось він уже там і бачить довговухого віслюка, що загруз у трясовині по коліна. Закомарик кинувся до віслюка і потяг його за вуха, але тварина не хотіла йти вперед, а посувалася назад і грузла ще більше.
      Закомарик нічого не міг вдіяти з упертим віслюком. В цей час почулося хлюпання і з’явився чоловік на довжелезних ногах.
      — Ось де мій Буль-Буль, — промовив той чолс&ік, наближаючись до віслюка.
     
      ЗАВЖДИШУКАЙ
     
      — Дядькузакричав Закомарик, побачивши!того чоловіка.
      Справді, то був рідний дядько Закомарика, відомий артист Завждишукай. Артист був такий високий, що в найвищих кімнатах діставав головою до стелі.
      А, племінничку, — зрадів Завждишукай, — я Іпукаю свого віслюка, а тут і тебе знайшов.
      — Дядьку, ваш віслюк утопиться в болоті. Я тягну вперед, а він пнеться назад.
      — Мій милий Буль-Буль дуже впертий, — сказав артист, — і ти з ним поводишся не так, як слід.
      Завждишукай підійшов до віслюка і потяг його за хвіст. Тоді Буль-Буль рвонувся з усієї сили вперед, вилазячи з багнюки. Горобчик радісно зацвірінчав і злетів на плече Закомарикові.
     
      ТАБІР СЕРЕД ЛІСУ
     
      На галявині, серед високих дубів, заночували четверо артистів-мандрівників.
      Біля невеличкого намету хропів довгоногий Завждишукай. В наметі спали товстуха Усезагуби та маленька Закомашка. Приборкувач диких звірів, хлопчик Закомарик, умостився із жабкою й мишкою під візком, а горобчик влаштувався на гілці найближчого кущика.
      Не спав лише віслюк Буль-Буль. Він доїдав траву, що йому звечора поклав Завждишукай. Ледве дрімав гусак Гегекало Моркотійович.
      Тихо-тихо ніччю в лісі. Лише коли-не-коли чути, як закричить сич, і знов панує тиша. Раптом гусак почув якийсь шум, враз прокинувся, розплющив очі і роззявив дзьоба, щоб галасувати.
     
      ВОВК І ЗАЄЦЬ
     
      У лісі вештався вовк і набрів на зайця. Сірий розбишака зрадів і клацнув зубами. Але заєць, помітивши хижака, кинувся навтіки. Вони опинилися перед табором артистів. Переляканий заєць влетів у намет, а вовк, під голосний крик Гегекала Моркотійовича, з розгону зупинився поруч стривоженого віслюка.
     
      ПЕРЕПОЛОХ
     
      Заєць стрибнув на голову Усезагуби. Артистка підхопилася із страшним криком:
      Розбійники! Рятуйте!
      Завждишукай гукав:
      — Не бійтесь! Не бійтесь! Я зараз пошукаю свою рушницю!
      Він так кричав, бо думав, що справді напали розбійники, і хотів їх злякати. Рушниці ж у нього не було.
      Переполоханий заєць ринув далі й попав до рук Закомарика, що прокинувся од того крику.
      Артистка, гадаючи, що напали розбійники, вибігла до віслюка, щоб швидше тікати. Замість віслюка вона в темряві скочила на вовка, що теж злякався того гармидеру. Переляканий, він рвонув з місця у ліс з артисткою на спині.
     
      ВАЖКИЙ ВЕРШНИК
     
      Тільки-но вовк зник із галявини і пробіг1 кроків-з десять, як відчув, що далі бігти не може. Він був певен, що на ньому сидить принаймні ведмідь. Тим часом товстуха, вважаючи, що вона їде віслюком, гукала: — Швидше, швидше!
      Коли її «кінь» зупинився, артистка з усієї сили вдарила його кулаком. У вовка потемніло в очах, і він упав.
      В цей час місяць зазирнув крізь листя, і Усезагуби побачила, що то не віслюк, а вовк. З переляку вона зомліла.
      Тим часом Завждишукай розшукував Усезагуби.
      Незабаром знайшов непритомних Усезагуби і вовка. Він зв’язав вовка, а потім дав обом понюхати нашатирного спирту. Артистка чхнула, опритомніла і витерла з очей сльози.
      Вовк теж опритомнів і сердито клацнув зубами7
     
      РЕПЕТИЦІЯ
     
      Ранком, щойно сонечко привітало ліс і посміхнувся І кожен листочок, Завждишукай оголосив репетицію. Закомарик встиг приборкати вовка і зайця. Він грав на сопілці, і звірі слухняно виконували його накази.
      Між двома дубами натягли канат. Закомашка походжала по тому канату, а над нею літав горобчик. Дівчинка пробігла по канату. Вона підстрибувала і танцювала. Унизу грав Закомарик, а навколо танцювали мишка з жабкою та вовк із зайцем. Біля них ходив Завждишукай, тримаючи на витягнутій руці Усе-загуби. Гусак, наче глядач, витягав довгу шию і сильно лопотів крилами. Тільки Буль-Буль байдуже доїдав траву, яку не встиг поїсти вночі.
      Після репетиції Завждишукай сказав:
      — Поїдемо далі. Тепер у нас трупа в повному складі, і ми влаштовуватимемо чудесні вистави.
      Вовка запрягли у візок разом з гусаком, і артисти продовжували свою подорож.
     
      ОБВАЛ
     
      Четверо артистів сходили на гору крутою стежкою. Попереду йшов довгий Завждишукай. За ним на віслюку Буль-Буль їхала товстуха Усезагуби, а на вовкові — маленька Закомашка. Завершував цей похід Закомарик зі своїми звірами.
      Навколо височіли білі снігові шпилі і чорні стрімкі скелі. Стежка вужчала і вигиналася між урвищами та камінцями. Незабаром мандрівники перейшли маленьким містком через глибоку прірву. Раптом почувся страшенний гуркіт, під ногами захиталася земля, і з гори покотилися скелі, посипалось каміння. То стався обвал.
      Одна скеля зачепила місток і розламала його. Друга загородила шлях артистам. Здивовано і злякано дивилися мандрівники. Ніяк було йти ані вперед, ані назад.
     
      НА СКЕЛЮ
     
      — Не бійтесь, товариші! — сказав Завждишукай.— Зараз я пошукаю, як нам вибратись. Я знаю, що робити.
      Завждишукай обмотав Закомашці навколо пояса мотузок. Потім узяв її і підніс високо на руках. Дівчинка вхопилася за виступ скелі і, мов мавпочка, полізла вгору. Вправно і сміливо підіймалася вона, поки не вилізла на самий верх. Там прикріпила один кінець мотузка, а другий кинула вниз. Закомарик схопився руками за мотузок і шугнув по ньому вгору. За ним піднявся Завждишукай. Під скелею залишилася Усезагуби. Сама вона не могла піднятися по мотузку. Троє артистів, що вже стояли наверху, спробували витягти її, але вона останнім часом ще потовстішала і стала така велика, що в них не вистачало сили.
      — Спочатку витягнемо звірів, — сказав Завжди-шукай, — а потім з їх допомогою потягнемо Усезагуби.
     
      ВАЖКА РОБОТА
     
      Нелегко було витягти на скелю віслюка і вовка. Та незабаром всі звірі опинилися наверху. Зав-ждишукай загукав, щоб Усезагуби обв’язалася мотузком. Артистка швидко
      обв’язалася. За другий кінець мотузка ухопилися Завждишукай, Закомарик, Закомашка, -віслюк, вовк, заєць, гусак, мишка, жабка й горобчик.
      Важка робота, т— промовив Завждишукай. У нього від напруження піт виступав на обличчі.
      — Десятеро тягнуть одного, — сказав Закомарик.
      — Ра-зом!--— скомандував Завждишукай, і вони рвонули за мотузок з усієї сили.
      В ту ж мить усі попадали, а внизу заверещала Усезагуби. Мотузок на краю скелі перетерся і, не витримавши ваги артистки, обірвався.
     
      МОТУЗОК
     
      — Що робити? — сказав Завждишукай. — У нас більше немає мотузка. Усезагуби так і залишиться під цією скелею?
      — Я придумав, що робити, промовив Закомарик.
      Він дістав з кишені хустинку і сказав: — Дайте мені ваші хустинки.
      Йому дали. Хлопчик зв’язав три хустинки одну до одної, потім розстебнув свій пояс і попросив:
      — Дайте мені пояси.
      йому дали. Він зв’язав три пояси та прив’язав їх до хустинок.
      — Дайте мені ваші краватки, дайте мені ваші сорочки, дайте мені шнурки од ваших черевиків, дайте ваші панчохи.
      Закомарик усе це зв’язав, і в нього вийшов довгий мотузок.
     
      ЩО ЗАГУБИЛА УСЕЗАГУБИ
     
      Все ж цей мотузок ледь-ледь не діставав до артистки. Тоді Закомарик вирвав з хвоста Гегекала Моркоті-йовича найдовше перо і прив’язав на кінець мотузка. Тепер товстуха дістала до нього руками. Спільними силами артистку витягли на скелю. Вона була бліда і, коли опинилася серед друзів, одразу заплакала. Всі кинулись втішати її, але артистка, схлипуючи, казала:
      — Я..; я... за... за... загубила...
      _ Що ти загубила?! — скрикнув Завждишукай.
      І Сво... сво... своє ім’я-я-я...
      Вона з переляку забула, як її звуть.
      — Зараз я його пошукаю, — відповів Завждишукай.
      — Тебе звуть Усезагуби, — крикнули разом Закомарик і Закомашка.
      Усезагуби зраділа, що їй допомогли Згадати ім’я, і перестала плакати.
     
      ПІД ЗЕМЛЕЮ
     
      Робітники з соляної копальні запросили до себе під землю артистів. На копальню, де добувають кам’яну сіль, приїхали височезний Завждишукай, грубезна Усезагуби, маленька Закомашка і відважний Закомарик зі своїми звірами: віслюком, вовком, зайцем, гусаком, мишкою, жабкою та горобчиком.
      Щоб спуститися в копальню, артисти увійшли в кліть підіймальної машини. Прокалатав дзвін, і кліть рушила вниз, немов провалюючись під землю. Одразу потемніло, і стривожені звірі повитягували шиї.
     
      У КОПАЛЬНІ
     
      Глибоко під землею зупинилась кліть. Артисти і звірі опинилися у височезній блискучій залі. Стеля, підлогд і стіни іскрилися, ніби коштовне каміння. Довгі коридори, одні темні, другі освітлені, вели у ще більші зали.
      Це був підземний соляний палац. Робітники повели їх далі.
      Йдучи коридором, віслюк лизнув стіну, і йому сподобався її смак.
      Голодний гусак знайшов маленький соляний камінець і проковтнув його.
      Скоро усі звірі облизували стіни соляного палацу та ковтали маленькі соляні камінці. Гризла їх мишка, ковтав їхгоробчик, куштувала їх жабка.
     
      КОНЦЕРТ
     
      У великій залі зібралася публіка. Артисти зійшли на високу сцену і почали лаштуватися до вистави. В цей час віслюк страшенно захотів пити. Він витяг шию і голосно закричав по-віслячому, просячи води. Всі звірі теж відчули спрагу і почали кожен по-своему кричати. Гусак гелготів, вовк вив, заєць кричав тоненьким дискантом, миша несамовито пищала, жабка з усієї сили квакала, горобчик цвірінькав. Ніхто, крім Закомарика, не розумів звірячої мови, і всі думали, що це почалася вистава.
      — От концерт! Вони чудово співають! — казали слухачі.
      Але ось віслюк відчув, що з одного коридора віє вогкістю, і кинувся туди, все перекидаючи на своєму шляху. За віслюком, мов ураган, ринули інші звірі. їх доганяв Закомарик. Він хотів їх зупинити, але ледве поспівав за ними.
     
      ЗНИКНЕННЯ РІЧКИ
     
      Під землею текла річка. Вода в ній була прозора й холодна. Звірі підбігли до води й почали її пити. За ними прибіг Закомарик. Він глянув на річку і враз помітив, що вода в ній швидко спадає. Річка пересихала на очах. Незабаром замість річки залишився сухий рівчак. То звірі випили всю воду і страшенно роздулися. Віслюк став подібний до слона, жаба виглядала як бочка, а горобчик перетворився на справжнє страховище.
      Тут прийшов директор копальні і закричав на За-комарика:
      — Забирайте звідси своїх звірів! Вони випили цілу річку! Вони лякають усіх! Вони ще й мене проковтнуть!
      Довелося Закомарикові вести своїх друзів до кліті, щоб піднятися нагору.
     
      ПОВІДЬ
     
      Але тепер звірі-велетні не могли вміститися в кліті. Тим часом треба було швидко вибиратися з копальні. Що робити?
      У Завждишукая був чхальний порошок. Закомарик попросив у нього того порошку і дав понюхати звірам. Як чхнув віслюк, задрижала копальня. Від того чхання у віслюка вода з рота забила фонтаном. А за віслюком чхнув вовк, а за вовком заєць, а там гусак, мишка, жабка й горобчик.
      Одразу один за одним ударили сім фонтанів. Вода заливала копальню. Почалася повідь. Робітники мерщій почали робити плоти.
      Віслюк, вовк, заєць, гусак, мишка, жабка та горобчик стали звичайними, і всі вмістилися в кліті. Задзеленчав дзвінок. Кліть рушила, і скоро вони опинились на поверхні.
     
     
      АРТИСТИ-ПАРАШУТИСТИ
     
      НА ЛІТАКУ
      Великий літак піднявся в повітря. Сильно гуділи Мотори. Льотчик глянув поЗад себе і порахував пасажирів. В літаку сиділи артисти: Завждишукай, Усеза-губи,3акомашка, Закомарик та семеро звірів—: віслюк, вовк, заєць, гусак, мишка, жабка і горобчик.
      Льотчик підняв літак високо у хмари і полетів якнайшвидше.
      Артисти поспішали до моря. Туди їх викликали рибалки, які хотіли подивитися виставу.
     
      МАСКАРАД
     
      Наближаючись до моря, льотчик захотів знову глянути на пасажирів. Він озирнувся і з переляку на мить випустив стерно, аж літак підскочив. Як було не злякатися? В літаку сиділи інші пасажири.
      Він побачив жирафу, білого ведмедя, руде ведмежатко, велику білку, клоуна в химерному костюмі, розбійника з ножем за поясом, лікаря в білому халаті, музиканта зі скрипкою, дівчинку Червону Шапочку, Бабу Ягу та мисливця з рушницею.
      Пасажири помітили переляк льотчика і засміялися. Льотчик зрозумів, що то маскарад. Завждишукай одягся жирафою. Усезагуби — білим ведмедем. Зако-марик — ведмежатком. Закомашка — білкою, вовк — клоуном, осел — розбійником, заєцьлікарем, гусак — музикантом, мишка — Червоною Шапочкою, жабка — Бабою Ягою, а горобчик мисливцем.
     
      ВИСТАВА В ПОВІТРІ
     
      — Ми почнемо виставу в повітрі! — прокричала жирафа (це був Завждишукай) так голосно, що перекричала гуркіт моторів.
      Завждишукай і Закомарик одягли на всіх парашути. Усезагуби прив’язали три парашути, бо один міг її не вдержати.
      Літак пролетів низько над рибальським табором. Багато людей стояло внизу і дивилося на літак. Раптом з літака вилетіли мотузки і на кінцях мотузків люди та звірі. То артисти почали виставу. Вони підплигували, переверталися, ловили один одного. Горобець стріляв з рушниці. Закомашка так вправно танцювала, що здавалося, вона літає, немов пташка.
      Враз унизу пролунали страхітливі вигуки і зойки: «О! Ой! О! Ой!» Глядачі побачили, що в білого ведмедя обірвався мотузок. Усезагуби каменем падає донизу.
     
      ПАРАШУТНИЙ ДЕСАНТ
     
      В одну мить над Усезагуби розпустилися три парашути, мов зонтики, і вона стала падати повільніше. Всі артисти і звірі пустили мотузки і почали повільно спускатися на парашутах. А літак, звільнившись від вантажу, підскочив угору і сховався у хмарах.
      — Ура! Ура! Привіт! Ура! — гукали внизу.
      Глядачі вітали сміливих артистів і бігли до того місця, куди спускався парашутний десант.
      Першою приземлилася Усезагуби, одягнена білим ведмедем. Біля неї спустилося руде ведмежа. Усезагуби забула, що то Закомарик, злякаласяї кинулась навтіки.
      В цей час в іншому місці спустився клоун. До нього підбігли глядачі.
      — Здрастуйте!,— кричали вони. — Здрастуйте, клоун!
      А клоун був вовк. Він як закричав: — У-у! У-у! г— і заклацав зубами. Глядачі злякалися і ну тікати.
      Закомарик і Завждишукай швидко скинули маскарадні костюми і заспокоїли глядачів та Усезагуби.
      Потім влаштували виставу. Після того рибалки повели артистів частувати смаженою рибою.
     
     
      ЯК ЗАКОМАРИК УПІЙМАВ СТРАХОВИЩЕ
     
      ВОДОЛАЗИ
     
      Четверо артистів приїхали до водолазів і показали їм виставу.
      Водолазам вистава дуже сподобалася, і за це вони влаштували артистам підводну прогулянку. Артисти Завждишукай, Усезагуби, Закомашка, Закомарик, віслюк, вовк, заєць, гусак, мишка, жабка і горобчик одягли водолазні костюми і спустилися на дно моря.
      Закомарикові хотілося наловити риби, і він захопив з собою сіть.
      Віслюк та вовк допомагали йому нести її.
      Усі йшли дуже весело, лише Усезагуби стогнала.
      — Чого ти стогнеш? — спитав Завждишукай.
      — Я загубила...
      — Що ти загубила?
      — Свою силу...,
      Завждишукай зітхнув і сказав:
      — Зараз я її пошукаю. Може, десь знайдемо.
     
      СТРАХОВИЩЕ
     
      На дні моря було красиво. Під ногами лежав дрібний пісок. Ніби в тумані виднілися навколо дивні рослини. Між рослинами пропливали рибки. В одному місці здіймалася скеля, а навколо неї лежало багато каміння. Артисти підійшли ближче до тієї скелі і помітили між камінням дивне страховище. То була страшна потвора з круглою головою, великими очима і численними довгими руками-ногами. То був величезний восьминіг.
      Закомашка необережно наблизилася до страховища, і воно схопило її однією рукою. Завждишукай кинувся рятувати дівчинку. Восьминіг розсердився, і колір його став мінитися. Спочатку страховище зробилося темно-брунатним, потім почервоніло і, нарешті, зблідло—пожовкло. Воно випустило Закомашку і зразу кількома руками, схопило артиста.
     
      ЩО ЗНАЙШЛА УСЕЗАГУБИ
     
      — Вперед! — махнув рукою Закомарик віслюкові та вовкові.
      Сміливі звірі разом із хлопчиком накинули на страховище сіть. Восьминіг відчув небезпеку і випустив з себе струм чорної рідини.
      Враз та рідина розійшлась у воді і закрила хижака. Проте відважні рибалки догадалися, що восьминіг у них у сіті, і потягли сіть за собою. Але страховище міцно трималося своїми руками-ногами за скелю, і вони не могли його відірвати. В цей час Закомарик зашпортнувся за водолаза, що лежав на дні. Хлопчик нахилився і впізнав Усезагуби. Закомарик прив’язав їй до пояса сіть і гукнув на вухо: «Тікайте! Страховище доганяє».
      Артистка злякалася, схопилась на ноги, рвонула вперед і одірвала восьминога від скелі. Усезагуби знайшла свою силу.
     
      ЧОБОТИ Й НОГИ
     
      Наші водолази сплили на поверхню моря, де їх ждав маленький пароплав. На палубу витягли сіть з восьминогом. В роті у нього стирчали халяви великих водолазних чобіт. Це були чоботи, що в них Завждишукай спускався під воду. Куди ж подівся артист?
      — Завжди він шукав, а тепер ми будемо його шукати, — сказав Закомарик.
      — Ай, ай, ай! — закричала Усезагуби, дивлячись на море. — Восьминіг з’їв Завждишукая і залишив лише його ноги. |
      Справді, всі побачили, що з моря стирчать дві ноги.
      Скоренько спустили човни і витягли за ноги з води артиста. Він був цілий, живий і здоровий.
      — Що було з вами? — спитали його.
      — Коли страховище схопило мене за ноги, я залишив йому чоботи, а сам вислизнув. Але без чобіт ноги стали легші, ніж голова, і я сплив догори ногами, — відповів артист.
     
      ЗООЛОГІЧНИЙ САД
     
      Восьминога поклали у велику бочку, і Закомарик одвіз, його в зоологічний сад. Там здивувались страшному звірові.
      — Такого у нас ще ніколи не було, — сказали в зоологічному саду.
      А коли довідалися, що це страховище впіймав Закомарик, то вирішили зробити його директором зоологічного саду.
      Закомарик погодився. Він залишив з собою своїх звірів. Потім запросив до себе Завждишукая, Усезагуби та Закомашку і влаштував для них у саду театр. Кожного дня Закомарик розповідав про свої пригоди.
      Так закінчилися мандри Закомарика.

      Путешествия Закомарика

      УКРОТИТЕЛЬ ДИКИХ ЗВЕРЕЙ
     
      Хотя Закомарик едва достигал носом стола, но был он очень храбрый и отважный. Однажды он наелся каши, набрался сил и решил стать укротителем диких зверей.
      — Отправлюсь в путешествие, буду ловить разных зверей и укрощать их, — сказал мальчик и щелкнул языком. Он очень ловко щёлкал. Вот так: щёлк-щёлк!
     
      ЛОВ У РОДНИЧКА
     
      Не мешкая долго, Закомарик пустился в путь — на луг. Там, под старыми вербами, журчал затянутый ряской и кувшинками родничок. Мальчик подошёл к ключу и увидел, как из воды выпрыгнул зеленый зверь который тут же притаился в траве. Страшный зверь поймал паучка и проглотил его.
     
      Закомарик снял шапку и осторожно подполз к зверю. Выждав удобный момент, он смело бросился на хищника, накрыл его шапкой и крикнул: «Ура!»
      Потом сунул руку под шапку и вытащил оттуда добычу. Это была зеленая лягушка. Мальчик отнес зверя домой, поместил его в большую коробку и поставил туда железную баночку с водой.
      Вечером Закомарик заквакал, как настоящая лягушка: «Ква-ква, ква-ква!» Зеленая лягушка ответила ему: «Кква-кква-кква!»
     
      СТРАШИЛИЩЕ ИЗ ЧУЛАНА
     
      В чулане обитало страшилище. По ночам оно шуршало и всех пугало; оно прогрызало мешки, уничтожало крупу, муку, поедало сахар. Днем страшилище куда-то пряталось.
     
      Закомарик подвесил приманку на крючок мышеловки и поставил ее в чулан, а сам притаился за дверью. Долго сидел и терпеливо ждал. Вдруг слышит: хлоп! — мышеловка загремела. Это попалось страшилище.
      Закомарик быстро открыл дверь и схватил мышеловку. В ней метался серенький мышонок.
      Мальчик спрятался за диван и запищал, как мышонок. Серый мышонок услышал и ответил ему.
      Так Закомарик начал изучать язык зверей.
     
      ПЕВЕЦ-МОЛОДЕЦ
     
      Закомарик научился подражать всем зверям и птицам; то чирикал, как настоящий воробей, то жужжал, будто пчела, то трещал, словно кузнечик, а хрюкал он не хуже любого поросенка.
      Мальчик заметил, что в сарайчик, который стоял посреди двора, залетели воробьи. Он отправился туда, забрался в сарайчик, уселся на пол, накрылся рогожей и начал чирикать. Вскоре послышался ответ воробушка. Закомарик вскочил на ноги и мигом закрыл дверь. Воробушек вспорхнул, чтобы улететь, но опоздал и выбраться из сарайчика не успел. Закомарик быстро поймал певца-молодца воробушка и посадил его в клетку.
     
      АРТИСТЫ
     
      Покончив с ловлей диких зверей,
      Закомарик начал их приручать. Поил и кормил с рук. Звери быстро привыкли к Закомарику и стали его лучшими друзьями. Тогда он принялся играть на свирели и обучать воробушка петь, а мышонка с лягушкой — танцевать.
      И вот Закомарик и его друзья стали артистами. Только мальчик заиграет, воробушек тут же начинает петь, а мышонок в обнимку с лягушкой пускаются в пляс.
      Однажды Закомарик щёлкнул языком и сказал: — Теперь я отправлюсь со своими артистами путешествовать.
     
      ПУТЕШЕСТВИЕ ПО РЕКЕ
     
      Ранним утром Закомарик вышел из дому. В левой руке он нёс сачок для ловли бабочек, а в правой — санки. Через плечо за спиной висел свёрнутый в трубку лист бумаги.
      Звери тоже были с ним. Мышонок сидел на плече. Лягушка запряталась в карман, а воробушек летел вслед за ними. Подойдя к речке, мальчик щёлкнул языком и сказал:
      А сейчас спустим наш корабль на воду. — Он столкнул санки в реку и прыгнул на них. Санки поплыли но течению.
      Закомарик достал палкой сачка дно реки, оттолкнулся и ускорил ход корабля. Вскоре показалась липовая роща, которая росла над рекой.
      — Приехали, — сказал мальчик и пристал к берегу.
     
      В ЛИПОВОЙ РОЩЕ
     
      Наш герой развернул свой лист бумаги и прикрепил его к самому высокому дереву. Это была афиша.
     
      Сегодня представление!
      Выступает знаменитый укротитель зверей
      ЗАКОМАРИК
      и его звери-страшилища.
     
      В роще гуляло много народу. Там было очень хорошо: цвели липы, и над деревьями гудели пчелы.
      Закомарика окружила толпа зрителей.
      — Какой маленький! — слышались голоса.
      — Мальчик, где же твои страшилища? — допытывались девочки.
      В это время из кармана Закомарика выскочил серенький мышонок.
      — А-ай! О-ой! Ой! Мышонок! Ай!-завизжали испуганные девочки и разбежались.
      Закомарик улыбнулся и сказал зрителям:
      — Расступитесь, пожалуйста, и станьте в круг.
     
      ПРЕДСТАВЛЕНИЕ
     
      Артисты вышли в центр круга.
      — Вальс, — объявил мальчик и заиграл на дудочке.
      Мышонок и лягушка закружились в танце: танцевали вальс, краковяк и венгерку. Танцоры ловко подпрыгивали, а в воздухе кружил воробушек и все напевал: «Цинь-циринь! Цинь-циринь!»
      Зрители горячо аплодировали.
      После этого Закомарик повязал мышонка, как девочку, платочком, на лягушку надел казацкую папаху и заиграл гопака.
      Лягушка пустилась в пляс, а мышонок — по кругу.
      Увлечённые представлением, зрители не заметили, как к ним в круг забрался рыжий кот… Увидев мышонка, кот лёг на брюхо, весь вытянулся, хищно сверкнул глазами и осторожно пополз к нему.
     
      НАПАДЕНИЕ
     
      Наконец рыжего разбойника заметили. Но в тот же миг кот ринулся на мышонка. Маленький зверёк едва успел отскочить в сторону и броситься наутёк. Но куда ему было удрать от разбойника, который мчался, как тигр! Зрители в ужасе ахнули: вот-вот рыжий настигнет мышонка.
      Вдруг яростно залаяла собака: «Гав, гав, гав!» — как будто увидев кота она ринулась за ним вдогонку. Рыжий кот тут же приостановил погоню, ощетинил усы, высоко выгнул спину и задрал хвост.
      «Гырр!» — послышалось рычание. словно пес уже настигал кота. Рыжий прыгнул на дерево и пополз вверх, сдирая на ходу кору когтями. Оказавшись на вершине, он зло зашипел и стал искать глазами своего противника. Но собаки не было. Это лаял Закомарик, чтобы напугать кота и спасти мышонка.
      Тем временем, наряженный в платочек мышонок скрылся в толпе зрителей, а оттуда побежал в лес.
     
      НА МЕЛИ
     
      Мышонок исчез, и огорченный Закомарик прекратил представление. Он спрятал лягушку в карман, свистнул воробушку и направился к кораблю.
      — До свидания, Закомарик! Счастливого пути! — кричали ему.
      Он выпустил лягушку в речку, приказав ей плыть за ним. А когда поднялся ветерок, мальчик поставил вместо мачты рукоятку сачка. Сачок надулся, как парус, и корабль помчался по реке.
      Воробушек уселся на мачту и запел: «Цинь-циринь! Цинь-циринь!» Тут Закомарик оглянулся на лягушку, но не увидел ее. Она отстала от корабля.
      В тот же миг он ощутил толчок и услышал треск, какой бывает, когда рвется бумага. Это корабль налетел под берегом на мель, а ветер порвал мешочек-парус. Воробушек испугался и улетел прочь. Закомарик стоял по колени в воде, щелкал языком и с грустью вспоминал зверей, которые покинули его.
     
      КРЫЛАТЫЙ КОНЬ
     
      У знаменитого укротителя диких зверей, маленького Закомарика, пропали мышонок, лягушка и воробей. Тогда мальчик решил пуститься в путь-дорогу на поиски друзей.
      Был у него гусак с хохолком, по имени Гагакал Моркотеевич. Сильный гусак. Большой. Чуть ли не больше самого Закомарика. Бывало, закричит: «га-га-га!», так по всей округе слышно. Закомарик запряг Гагакала Моркотеевича в тележку и выехал со двора. Гусак запрокинул свою сильную шею и медленно пошел, переваливаясь с лапы на лапу. Потом развернул свои крылья и уже не побежал, а полетел над дорогой, таща тележку.
     
      ПРИКЛЮЧЕНИЕ В ДОРОГЕ
     
      Тележка с разгона налетела на камень и опрокинулась. Закомарик вывалился из тележки на дорогу и скатился в канаву. Гагакал Моркотеевич этого не заметил и помчался еще быстрее.
      Падая, мальчик заметил, что в канаве мелькнул повязанный платочком мышонок. Он мгновенно скрылся в норке под чертополохом. Закомарик запищал, как мышонок, затем вытащил из кармана дудочку и заиграл на ней. Мышонок выскочил из норки и, пританцовывая, начал приближаться к мальчику.
      Закомарик поймал мышонка и выбежал на дорогу звать Гагакала Моркотеевича.
     
      ТРЯСИНА
     
      — Га-га-га-га! — послышался вдали голос гусака. Он возвращался назад, таща за собой тележку на одном колесе. Второе колесо валялось возле камня, о который тележка зацепилась и опрокинулась.
      Мальчик отчитал Гагакала Моркотеевича за невнимательность, приладил колесо, сел в тележку, рядом с собой усадил мышонка и двинулся по берегу речки.
      Вскоре выехали на поросший осокой луг, где колеса завязли в болоте. Тут начиналась трясина. В этой трясине Закомарик надеялся найти лягушку.
     
      Мальчик заиграл на свирели, зовя квакушу. Потом заквакал: «Кква-кква-кква-ва». Из ближайшей лужи выскочила его приятельница — зеленая лягушка.
     
      БУЛЬ-БУЛЬ
     
      Над трясиной появился воробушек. Он закружил в воздухе и жалобно зачирикал, как бы зовя на помощь. Воробушек показался Закомарику знакомым. Да, ведь, это его друг-певец. Прислушался к крику и разобрал:
      — Сюда! Сюда! Скорее! Спасите!
      Закомарик оставил мышонка с лягушкой на тележке и побежал. Пробираясь сквозь камыш и увязая в болоте, он добрался до места, где летал воробушек.
      И вот он видит длинноухого осла, который по колена увяз в трясине.
      Закомарик принялся тянуть осла за уши, но животное не пожелало двинуться вперёд, а тащило назад, всё больше увязая в тине. Закомарик ничего не мог поделать с упрямым ослом.
      В это время послышалось хлюпанье, и появился человек на длиннющих ногах.
      — Вот, оказывается, где мой Буль-буль, — сказал этот человек.
     
      ВСЕГДАИЩИ
     
      — Дядя! — закричал Закомарик, увидев подошедшего человека.
      Это и вправду был родной дядя Закомарика, известный артист Всегдаищи. Он был такой огромный, что в самых высоких комнатах доставал головой до потолка.
      — А, племянничек, — обрадовался Всегдаищи, — я разыскиваю своего ослика, вдруг и ты нашелся.
      — Дядя, ослик ваш тонет в болоте. Я тащу его вперед, а он пятится назад.
      — Милый мои, — сказал артист, — Буль-буль очень упрямый, а ты обращаешься с ним не так, как нужно.
      Всегдаищи подошел к ослику, потянул его за хвост. Тогда Буль-буль рванулся изо всей силы вперед и выскочил из болота. Воробушек радостно зачирикал и сел на плечо Закомарика.
     
      ТАБОР В ЛЕСУ
     
      Четверо артистов — путешественников заночевали на поляне среди высоких дубов.
      Возле небольшой палатки храпел длинноногий Всегдаищи. В палатке спали толстуха Потеряха и маленькая Закомашка. Укротитель диких зверей — мальчик Закомарик с лягушкой и мышонком разместились под тележкой, а воробушек устроился на ветке ближайшего куста.
      Не спал один только ослик Буль-буль. Он доедал траву, которую с вечера положил ему Всегдаищи. Чуть подрёмывал Гагакал Моркотеевич.
      Ночью в лесу тихо-тихо. Лишь изредка раздаётся крик сыча, и снова наступает тишина. Вдруг гусак услышал какой-то шум, сразу проснулся, раскрыл глаза и разинул клюв, чтобы закричать.
     
      ВОЛК И ЗАЯЦ
     
      По лесу шатался волк и набрёл на зайца. Серый разбойник обрадовался, защёлкал зубами. Но заяц, заметив хищника, бросился наутёк. Оба прибежали к табору артистов. Под громкий крик Гагакала Моркотеевича до смерти напуганный заяц вскочил в палатку, а разбежавшийся волк очутился рядом с встревоженным осликом.
     
      ПЕРЕПОЛОХ
     
      Заяц упал на голову Потеряхе. Артистка вскочила и завопила:
      — Разбойники! Спасите!
      Всегдаищи успокаивал:
      — Не бойтесь! Не бойтесь! Сейчас я найду свое ружье.
      Решив, что в самом деле напали разбойники, он нарочно так говорил, чтобы напугать их. А н действительности у него никакого ружья не было.
      Перепуганный заяц ринулся дальше и угодил прямо в руки Закомарика, который проснулся от этого шума.
      Потеряха побежала к ослику, чтобы сесть на него верхом и поскорее удрать от разбойников. Но в темноте она не разобралась и вместо того, чтобы вскочить на ослика, прыгнула на волка, который в этой суматохе тоже испугался. Он рванул с места и с артисткой на спине ускакал в лес.
     
      ТЯЖЕЛЫЙ НАЕЗДНИК
     
      Не успел волк миновать поляну и пробежать каких-нибудь десять шагов, как почувствовал, что дальше двигаться не в силах. Он был уверен, что на нём сидит не иначе, как медведь. Толстуха же, думая, что она едет на ослике, покрикивала: — Скорее, скорее!
      Когда «конь» остановился, артистка стукнула его кулаком изо всей силы. У волка потемнело в глазах, и он упал.
      Тут из-за деревьев выглянула луна, и Потеряха увидела, что это вовсе не ослик, а волк. Она со страху потеряла сознание.
      В эго же время Всегдаищи разыскивал Потеряху. Вскоре он нашел лежащих без сознания Потеряху и Волка. Всегдаищи связал волка, а потом дал Потеряхе и волку понюхать нашатырного спирта. Артистка тут же пришла в себя, чихнула и вытерла слезы на глазах.
      Волк тоже пришел в себя и сердито щелкнул зубами.
     
      РЕПЕТИЦИЯ
     
      Ранним утром, едва солнышко поздоровалось с лесом, а каждый листочек улыбнулся солнышку, Всегдаищи объявил о репетиции. К тому времени Закомарик уже успел приручить волка и зайца. Он играл на дудочке, и все звери послушно выполняли его приказания.
      Между двумя дубами натянули канат. Закомашка пробежала по канату, она подпрыгивала и танцевала, и над нею летал воробушек. Внизу под канатом стоял Закомарик и играл на дудочке, вокруг него танцевали мышонок с лягушкой и волк с зайцем. Рядом с ними взад и вперед похаживал Всегдаищи, держа на вытянутой руке Потерях}. Гусак, как зритель, вытянул шею и сильно хлопал крыльями. Только Буль-буль равнодушно дожевывал траву, которую за ночь не успел съесть.
      После репетиции Всегдаищи сказал:
      — Поедем дальше. Теперь нас много. Можем давать замечательные представления.
      Волка с гусаком запрягли в тележку, и артисты тронулись в путь.
     
      ОБВАЛ
     
      В гору поднимались по крутой тропинке. Впереди шёл длинный Всегдаищи. Вслед за ним на ослике Буль-буль ехала толстуха Потеряха, а на волке — маленькая Закомашка. Завершал это шествие Закомарик со своими зверями.
      Вокруг высились снеговые вершины и отвесные скалы. Тропинка вилась над обрывами среди камней, становясь все более узкой. Вскоре путешественники миновали маленький мостик, перекинутый через глубокое ущелье. Вдруг раздался страшный гул и грохот, а под ногами закачалась земля. С горы покатились и посыпались камни. Это произошел обвал.
      Одна скала, задев мост, разбила его вдребезги. Другая преградила артистам дорогу. Путешественники глядели на все это с ужасом. и удивлением. Невозможно было ни продолжать путь, ни повернуть назад.
     
      НА СКАЛУ
     
      — Друзья, не боитесь! — сказал Всегдаищи. — Сейчас я посмотрю, как нам выбраться отсюда. Я знаю, что делать.
      Всегдаищи обвязал Закомашку веревкой, затем поднял девочку высоко вверх. Закомашка ухватилась за выступ скалы и, как обезьянка, поползла вверх. Она подымалась смело и ловко, пока не взобралась на самую вершину. Там она закрепила за камень один конец верёвки, а другой бросила вниз. Закомарик ухватился руками за верёвку и полез но ней к Закомашке. За ним поднялся Всегдаищи. У подножья скалы осталась одна Потеряха. Сама она не могла по верёвке подняться. Трое артистов, которые стояли на горе, попробовали вытащить её, по за последнее время она ещё больше растолстела и стала такой тяжёлой, что у них не хватало сил.
      — Сначала, — сказал Всегдаищи, — вытащим зверей, а потом с их помощью поднимем Потеряху.
     
      ТЯЖЕЛАЯ РАБОТА
     
      Вытащить волка и ослика на скалу было нелегко. Однако вскоре звери оказались там. Всегдаищи крикнул Потеряхе, чтобы она обвязалась веревкой. Всегдаищи, Закомарик, Закомашка, ослик, волк, заяц, гусак, мышонок, лягушка и воробушек ухватились за другой конец веревки.
      — Тяжелая работа, — сказал Всегдаищи. У него даже пот выступил на лбу.
      — Десятеро тянут одного, — сказал Закомарик.
      — Раз-два, взяли! — скомандовал Всегдаищи, и они изо всех сил дружно рванули верёвку.
     
      В тот же миг все повалились, а внизу завизжала Потеряха. Верёвка перетёрлась о край скалы и, не выдержав веса артистки, оборвалась.
     
      ВЕРЕВКА
     
      — Что теперь будем делать? — спросил Всегдаищи. — Больше верёвок у нас нет. Потеряхе придётся остаться под скалой.
      — Я придумал, что делать, — сказал Закомарик. Он достал из кармана носовой платок и обратился к остальным: — Дайте мне ваши платочки.
      Ему дали. Мальчик связал вместе три платка. Потом расстегнул свой ремень и попросил:
      — Дайте мне ваши ремни.
      Ему дали. Он скрепил их вместе и привязал к платкам.
      — Дайте мне ваши галстуки, дайте мне ваши рубашки. дайте мне шнурки от ваших ботинок, дайте ваши
      чулки.
      Закомарик все это связал, и у него получилась длинная веревка.
     
      ЧТО ПОТЕРЯЛА ПОТЕРЯХА
     
      Все же веревка не доставала до Потеряхи. Тогда Закомарик вырвал из хвоста Гагакала Моркотеевича самое длинное перо и тоже привязал его. Теперь толстуха могла ухватиться руками за конец веревки. Общими усилиями артистку вытащили на скалу. Когда Потеряха очутилась, наконец, среди друзей, она побледнела и тут же расплакалась. Все бросились утешать ее, но Потеряха, продолжая всхлипывать. сказала:
      — Я… я… по… по… потеряла…
      — Что ты потеряла?! — крикнул Всегдаищи.
      — Сво… сво… свое имя — я-я-я…
      Со страха она забыла свое имя.
      — Сейчас я его поищу. — сказал Всегдаищи.
      — Тебя зовут Потеряха, — одновременно крикнули Закомарик и Закомашка.
      Потеряха обрадовалась, что ей помогли вспомнить имя, и перестала плакать.
      А артисты решили продолжать путешествие.
     
      ПОД ЗЕМЛЕЙ
     
      Рабочие соляных копей пригласили артистов к себе под землю. На копи, где добывают каменную соль, приехали все артисты.
      Артисты вошли в клеть подъемной машины, чтобы спуститься в шахту. Прозвучал звонок, и клеть двинулась вниз, как бы проваливаясь под землю. Тут же потемнело^ и встревоженные звери вытянули шеи.
     
      В КОПЯХ
     
      Клеть остановилась глубоко под землей. Артисты и звери очутились в огромном сверкающем зале. Потолок, пол и стены искрились, точно покрытые драгоценными камнями. Длинные коридоры, одни темные, другие освещенные, вели в еще более просторные помещения. Это был настоящий соляной дворец. Рабочие повели их дальше.
      Пока шли по коридору, ослик лизнул стену и ему понравился её вкус. Проголодавшийся гусак нашёл маленький соляной камушек и проглотил его. Скоро все звери начали облизывать стены соляного дворца и глотать маленькие соляные камешки. Грыз их мышонок, глотал их воробушек, отведала их лягушка.
     
      КОНЦЕРТ
     
      Публика собралась в большом зале. Артисты поднялись на высокую сцену и начали готовиться к выступлению. В это время ослику страшно захотелось пить. Он вытянул по-ослиному шею и громко закричал, прося воды. Остальных зверей также мучила жажда, и каждый по-своему начал кричать. Гусак гоготал, волк выл. заяц визжал тоненьким голоском, мышонок неистово пищал, лягушка квакала изо всех сил, воробушек чирикал. Никто, кроме Закомарика, не знал звериного языка, и все думали, что началось представление.
      — Вот это концерт! Они замечательно поют! — говорили зрители.
      Но вдруг ослик почуял влагу, которой потянуло из одного коридора, и бросился туда, опрокидывая все на своем пути. Вслед за осликом понеслись другие звери. Закомарик погнался за ними. Он хотел их остановить. Но едва поспевал за зверями.
     
      ИСЧЕЗНОВЕНИЕ РЕКИ
     
      Под землёй протекала река. Вода в ней была прозрачная и холодная. Звери подбежали к воде и начали её пить. Вслед за ними прибежал Закомарик. Он посмотрел на речку и тут же заметил, что вода в ней быстро убывает. Речка высыхала прямо на глазах. Вскоре вместо реки остался маленький ручеёк. Это звери выпили почти всю воду, и их страшно раздуло. Ослик стал похож на слона, лягушка выглядела, как бочка, а воробушек превратился в настоящее страшилище.
      Тут пришёл директор копей и закричал на Закомарика:
      — Выведите отсюда своих зверей! Они выпили целую реку! Они пугают всех!
      Закомарику пришлось отвести своих друзей к клети чтобы их подняли наверх.
     
      НАВОДНЕНИЕ
     
      Но теперь звери-великаны не могли пролезть в клеть. В то же время надо было быстро выбраться из копей. Что делать?
      У Всегдаищи был чихательный порошок. Закомарик попросил у него этот порошок и дал зверям понюхать. Только ослик чихнул, вся шахта задрожала, а у самого ослика вода забила изо рта, как из фонтана. Вслед за осликом чихнул волк, за волком — заяц, а там гусак, мышонок, лягушка и воробушек.
      Один за другим забили семь фонтанов. Вода начала затоплять копи. Чтобы спастись от наводнения, рабочим пришлось быстро сколачивать плоты.
      А ослик, волк, заяц, гусак, мышонок, лягушка и воробушек вскоре стали такими же. какими они всегда были, и свободно прошли в клеть. Зазвенел звонок. Клеть двинулась и подняла всех на поверхность.
     
      НА САМОЛЕТЕ
     
      А потом путешественники отправились на аэродром.
      В воздух поднялся большой самолет. Громко рокотали моторы. Летчик обернулся и сосчитал пассажиров. В самолете сидели артисты: Всегдаищи, Потеряха, Закомашка, Закомарик и семеро зверей: ослик, волк, заяц, гусак, мышонок, лягушка, воробушек.
      Пилот поднял самолет высоко над облаками и полетел с большой скоростью.
      Артисты спешили к морю. Их туда пригласили рыбаки, которые пожелали посмотреть представление.
     
      МАСКАРАД
     
      Приближаясь к морю, лётчик снова захотел посмотреть на своих пассажиров. Он оглянулся, но так испугался, что даже выпустил из рук руль» и самолет ринулся вниз. Да как было не испугаться? В самолете сидели совсем другие пассажиры.
      Он увидел жирафа, белого медведя, черного медвежонка, большую белку, клоуна в полосатом костюме, разбойника с заткнутым за пояс ножом, врача в белом халате, музыканта со скрипкой, девочку Красную шапочку, Бабу-Ягу и охотника с ружьем.
      Пассажиры заметили испуг лётчика и рассмеялись. Пилот понял, что это маскарад. Всегдаищи оделся в костюм жирафа, Потеряха — белого медведя, Закомарик — чёрного медвежонка, Закомашка — белки, волк — клоуна, ослик — разбойника, заяц — доктора, гусак — музыканта, мышонок — Красной шапочки, лягушка — Бабы-Яги, а воробушек-охотника.
     
      ПРЕДСТАВЛЕНИЕ В ВОЗДУХЕ
     
      — Начинаем представление в воздухе! — объявил жираф (это был Всегдаищи), да так громко, что заглушил рокот мотора.
      Всегдаищи и Закомарик надели на всех парашюты. На Потеряху они надели три парашюта, потому что один мог и не удержать её.
      Пилот повёл самолёт совсем низко над рыбацким лагерем.
      Внизу стояло много людей. Они смотрели на самолет. Неожиданно из самолета появились веревки, а на концах этих веревок повисли люди и звери. Так артисты открыли представление. Они подпрыгивали, кувыркались, ловили друг друга. Воробей стрелял из ружья. Закомашка так ловко танцевала, что, казалось, будто порхает птичка.
      Вдруг внизу раздались страшные крики и вопли: О! Ой! О! Ой! — Зрители увидели, как у белого медведя оборвалась веревка. Потеряха падала камнем вниз.
     
      ПАРАШЮТНЫЙ ДЕСАНТ
     
      В тот же миг над Потеряхой раскрылись три парашюта, как три зонтика, и она стала медленно приземляться. Все артисты и звери дернули за кольца, парашюты раскрылись над ними, и они начали медленно спускаться. А само — лет. освободившись от груза, подскочил вверх и скрылся за облаками.
      — Ура! Ура! Привет! Ура! — кричали на земле.
      Приветствуя смелых артистов, зрители побежали туда, куда опустился парашютный десант.
     
      ПЕРЕПОЛОХ
     
      Первой приземлилась Потеряха. которая была загримирована под белого медведя. Рядом с ней опустился черный медвежонок. Потеряха забыла, что это Закомарик. испугалась и бросилась наутек.
      В это время в другом месте спустился клоун. К нему подбежали зрители.
      — Здравствуйте! — закричали они. — Здравствуйте, клоун! — Но клоун-волк завыл по-волчьи:, У-у! У-у! — и защелкал зубами. Зрители испугались и давай бежать.
      Закомарик и Всегдаищи быстро сбросили с себя маскарадные костюмы и начали успокаивать зрителей и Потеряху.
      Потом дали представление. После представления рыбаки угостили артистов жареной рыбой.
     
      КАК ЗАКОМАРИК ПОЙМАЛ СТРАШИЛИЩЕ
     
      Наши артисты решили поехать к водолазам давать представление.
      Спектакль очень понравился водолазам, и они за это организовали для артистов подводную прогулку. Всегдаищи, Потеряха, Закомашка, Закомарик, ослик, волк, заяц, гусак, мышонок, лягушка и воробушек надели водолазные костюмы и спустились на дно моря.
      Закомарик решил наловить рыбы и захватил с собою сеть. Ослик и волк помогали ему нести ее.
      Все шли очень бодро, только Потеряха стонала.
      — Чего ты стонешь? — спросил её Всегдаищи
      — Я потеряла…
      — Что ты потеряла?
      — Силу свою…
      Всегдаищи вздохнул и сказал:
      — Сейчас поищу. Может мы ее найдем.
     
      СТРАШИЛИЩЕ
     
      На дне моря было красиво. Под ногами лежал мелкий песок. Вокруг виднелись диковинные растения. Среди водорослей плавали рыбки. В одном месте высилась скала, а возле нее громоздились камни. Артисты приблизились к скале и между камнями обнаружили страшилище с круглой головой, огромными глазищами и многочисленными щупальцами. Это был огромный осьминог.
      Закомашка неосторожно подошла к чудовищу, и оно схватило ее. Всегдаищи бросился к девочке на помощь. На рассвирепевшем осьминоге начала меняться окраска. Сперва он стал темно-коричневым, потом покраснел и, наконец, побледнел — поблек. Вдруг чудовище выпустило Закомашку и захватило артиста одновременно несколькими руками-щупальцами.
     
      ЧТО НАШЛА ПОТЕРЯХА
     
      — Вперед! — крикнул Закомарик, зовя на помощь ослика с волком, и распустил сеть.
      Вместе с мальчиком смелые звери накинули на чудовище сеть. Почувствовав опасность, осьминог выпустил на них струю черной туши.
      Тушь растворилась в воде и скрыла хищника. Однако рыболовы догадались, что осьминог попался в их сеть, и потянули со на себя. Но страшилище крепко держалось за скалу, и они не могли его оторвать. В это время Закомарик задел лежавшего на дне водолаза. Это была Потеряха. Закомарик привязал сеть к ее поясу и над самым ее ухом крикнул: «Бегите, страшилище догоняет!»
      Испуганная артистка вскочила, рванулась вперед и оторвала осьминога от скалы. Так Потеряха нашла свою силу.
     
      САПОГИ И НОГИ
     
      Наши водолазы всплыли на поверхность, где их ждал пароход. На палубу вытащили сеть с осьминогом. У него в пасти торчали голенища огромных водолазных сапог. Это были сапоги, в которых Всегдаищи спускался на дно моря. Куда же делся артист?
      — Всегда он искал, а теперь мы его искать будем, — сказал Закомарик.
      — Ай, ай, ай! — закричала Потеряха, глядя на море. — Осьминог съел Всегдаищи и оставил одни его ноги.
      И тут все увидели, что над водой торчат две ноги.
      Быстро спустили шлюпку и за ноги вытащили артиста из моря. Он был живой, целехонький и здоровый.
      — Что с вами случилось? — спросили его.
      — Когда страшилище схватило меня за ноги, — ответил артист, — я оставил ему сапоги, а сам выскользнул из его щупалец. Но без сапог ноги стали легче головы, вот я и всплыл вверх ногами.
     
      ЗООЛОГИЧЕСКИЙ ПАРК
     
      Осьминога поместили в большую бочку, и Закомарик отвез его в зоологический парк. Там удивились, увидев страшного зверя.
      — Такого у нас еще не было. — сказали в зоопарке.
      А когда узнали, что страшилище поймал Закомарик, то решили назначить его директором зоопарка.
      Закомарик согласился. Он оставил с собой Всегдаищи, Потеряху и Закомашку, создав для них театр. Каждый день Закомарик рассказывал о своих приключениях.
      Так закончились путешествия Закомарика.