На главную Тексты книг БК Аудиокниги БК Полит-инфо Советские учебники За страницами учебника Фото-Питер Техническая книга Радиоспектакли Детская библиотека

Знаменитый утёнок Тим

Энид Блайтон

Знаменитый утёнок Тим

Илл.— Г. Карлов

*** 1992 ***


PDF


Сканы книги прислал Игорь У.
_________________


Русский текст: https://sheba.spb.ru/libra/blaiton_tim.htm

 

ПОЛНЫЙ ТЕКСТ

Казка англійської письменниці про веселі пригоди каченяти Тіма, про його щиру дружбу з котом Чорнишем.
Переклад з англійської ОЛЕКСАНДРА ТЕРЕХА

      Знамените каченя Тім

      Чуєте?
      — Кряк! Кряк!
      А знаєте, хто це кряче? Це кряче знамените каченя Тім. Ви коли-небудь чули про нього? Мабуть, чули.
      Хто ж не знає Тіма! Про його пригоди можна написати цілу книгу.
      У Тіма три сестри і три брати, але всі вони — звичайні каченята, а Тім особливий. Ви тільки гляньте на нього. Правда ж можна подумати, що Тім — найголовніший у дворі?
      Тім любить гуляти сам, і Мама-Качка завжди хвилюється: де Тім? Чи не трапилося з ним чогось лихого? Всі у дворІ жаліють Маму-Качку, всі кажуть, що у неї поганий син.
      Корова Роза сказала:
      — Цьому Тімові не минути лиха.
      — Ох, — зітхнув козел Буль, — потрапить він коли-небудь на сковорідку.
      А Тім лише голосно засміявся.
      — Побачимо. Кряк! Кряк!
      Одного разу Тім вийшов за ворота, глянув праворуч, глянув ліворуч і швидко побіг на поле.
      — Гей, Тіме! — затурбувалася Мама-Качка. — Не відходь від мене так далеко.
      — Нічого, мамо! — гукнув Тім. — Я скоро вернусь! — І побіг далі.
      Біг і раптом побачив річку.
      — Ого, — сказав Тім, — та тут можна скупатися! Яка чиста вода! Не те, що в нашому ставку! Тім почав розглядати різнокольорові камінці на березі. Тільки він зібрався стрибнути в річку, як раптом з води вилізло якесь страховище з довгими ногами. Булькатими очима воно дивилося на Тіма.
      — Ой, хто ти? — злякався Тім.
      — Я жаба, — відповіло страховище і вистрибнуло на берег.
      — Ти жаба? — зрадів Тім. — От добре. Мама казала мені, що жаби дуже смачні. Дай-но я тебе з'їм.
      — Що ж, — квакнула жаба, — спробуй.
      — От і спробую! — крикнув Тім і кинувся на жабу.
      — Ква-ква-ква-а-а! — заспівала жаба і раптом плигнула ліворуч, в траву. Тім — ліворуч, а жаба — праворуч. Тім — праворуч, а жаба як стрибне вгору — і гепнулася просто на Тіма. Вмостилася на ньому верхи і кричить:
      — Но! Но! Швидше!
      Тім злякався і заплакав:
      — Мамо! Мамо! Жаба хоче мене з'їсти!
      Прибігла Мама-Качка. А жаба побачила качку — стриб у воду! буль-буль-буль! і пірнула на дно. Тільки її й бачили.
      — Як тобі не соромно катати на собі жаб! — сердито закричала Мама-Качка. — Жаб треба їсти, а не катати. Катати дурну зелену жабу! Та вдруге я тебе за це відлупцюю!
      — Буль-буль-бульк! — пирхнула жаба p води. Тім опустив голову і поплентався за мамою.
      Так пройшли вони кілька кроків, і раптом Тім зупинився. Він побачив у траві якусь дивну річ. Це була стара труба від печі, всередині вся чорна від сажі. Ну, звичайно, Тіму треба було в неї заглянути.
      — Та це справжній тунель! — зрадів Тім. — От добре! А я буду паровозом!
      Тім протиснувся у трубу і за мить увесь вимазався в сажу. І чим далі він ліз, тим ставав чорніший і чорніший. Бачите, який він виліз із труби: навіть дзьоб став чорний.
     
      Мама-Качка не знала, що Тім поліз у трубу. Вона думала, що Тім спокійно собі йде ззаду. Раптом вона оглянулася.
      — Ґвалт! Рятуйте! — зарепетувала Мама-Качка і кинулася до своїх каченят. — Тікаймо! Швидше! За нами женеться якась чорна потвора.
      Мама-Качка і каченята побігли полем.
      Вони мчали що було сили, а Тім біг за ними навздогін і кричав:
      — Підождіть! Підождіть! Це я — Тім!
      А Мама-Качка і каченята не чули Тіма, Вони бігли по траві, голосно крякали, падали, вставали і знову бігли.
      Ось і ставок.
      — Мерщій у воду! — скомандувала Мама-Качка. — Мабуть, чорна потвора не вміє плавати!
      Каченята пострибали у воду, і Мама-Качка за ними.
      А Тім? Тім теж побіг до ставка і теж стрибнув у воду. Він пірнув на дно і забулькав,
      як жаба.
      Але ось Тім виплив на поверхню води.
      Він знову став жовтеньким.
      Мама-Качка обережно подивилася на всі боки.
      — Де ця чорна потвора? — Вона зникла! Ми врятовані! Тім, ти теж тут?
      — Так, так, мамо, — крякнув Тім. — Це я прогнав чорну потвору. Не бійтесь! Я не дам вас скривдити!
      — Молодець Тім! — хором закричали каченята. — Який ти розумний і хоробрий.
      — Ну, не дуже-то хваліть його, — пробурчала Мама-Качка. — Це йому завадить. А зараз — хвости вгору, голови прямо, — пливіть за мною.
      І вони попливли додому — Мама-Качка попереду, каченята позаду, а за каченятами — гордий і щасливий Тім.
      Наступного ранку Тім сидів на березі ставка і грівся на сонечку. Раптом він згадав про жабу і розсердився: „Як вона сміла кататися верхи на мені!".
      Тім оглянувся, чи не стежить за ним Мама-Качка. Ні, Мама-Качка дрімала, накривши голову крилом. Тім швидко шмигнув у ворота і побіг у поле, до річки.
      Біг, біг і раптом бачить — дорогою йде чоловік з кошиком. „Куди він іде? — подумав Тім. — Піду-но я за ним. А жаба підожде".
      Тім побіг за чоловіком. А чоловік підійшов до річки, вийняв з кошика мішок і жбурнув його в воду! Тім і про жабу забув...
      Як тільки чоловік пішов, — Тім одразу ж стриб у воду — і підплив до мішка. Мішок був зав'язаний і тихенько пищав.
      "Дивно, — подумав Тім: — я ніколи не чув, щоб мішки пищали". Він узяв мішок за мотузку і витяг його на берег.
      — Няв, — пискнув мішок.
      — Ой! — здивувався Тім і відскочив убік.
      — Няв, няв! — пискнув мішок.
      — Та там хтось є, — сказав Тім. Він потяг за мотузку. Мішок розв'язався, і з мішка вилізло худе, мокре, тремтяче від холоду чорне кошеня.
      — Няв, — сказало воно. — Спасибі, каченя. Ти врятував мене від смерті. Хто ти?
      — Знаменитий Тім, — гордо відповіло каченя. — А ти хто?
      — А я Чорниш. Хазяїн каже, що я ненажера, що на мене не настачишся молока. От він і вирішив мене втопити, але ти мене врятував. Тільки куди ж я тепер піду?
      — Ходім зі мною, — сказав Тім. — Ти житимеш у нас у дворі. У нас там багато їжі. Тільки, будь ласка, обтрусися спочатку, а то ти схожий на мокру курку.
      Чорниш обтрусився так, що вся трава навкруг стала мокрою.
      — Я готовий.
      І Тім гордо повів Чорниша за собою.
      Він привів його у двір. У дворі їх зустріла корова Роза, козел Буль і гуска Тіллі. Тім розказав їм сумну історію Чорниша.
      — Який лихий хазяїн! — сказав козел Буль.
      — Бідний Чорниш, — зітхнула гуска Тіллі. — Ну нічого, тепер ти житимеш у нас.
      — А хто спробує його скривдити, буде мати справу зі мною, із знаменитим каченям! — крикнув Тім, і так розпушив своє жовте пір'я, що зразу став удвоє більший.
      — Ніхто тебе не скривдить, Чорниш, не бійся! — закричали всі.
      Тільки кіт Сніжок нічого не сказав. Це був білий хазяйський кіт. Він поважно підійшов до своєї мисочки і став хлебтати молоко. Чорниш подивився на мисочку і жалібно нявкнув. Він же нічого не їв з самого ранку. Проте Сніжок навіть не глянув на Чорниша і почав хлебтати ще швидше. Тім злякався, що Сніжок вип'є все молоко.
      — Гей, Сніжок! — закричав Тім. — Залиш трохи Чорнишу!
      Але Сніжок продовжував хлебтати, наче й не чув.
      — Я такий голодний, — нявкав Чорниш. А Сніжок все хлебтав і хлебтав.
      — Стривай же, — прошипів Тім, — я тебе провчу за жадібність.
      Він побіг у темний куток. А в темному кутку висів на павутині великий, волохатий чорний павук. Тім знав, що Сніжок страшенно боїться павуків.
      Тім схопив павука і підбіг до лавки.
      — Ану, Чорниш, стань сюди, — сказав Тім.
      Чорниш став біля лавки, а Тім скочившому на спину, обережно пройшов по хвосту і стрибнув на лавку. Далі розкрутив павутину і спустив павука прямо в мисочку до Сніжка.
      — Рятуйте! Павук! — зарепетував Сніжок і кинувся тікати.
      Він біг з усіх ніг. Ось він повернув за ріг і влетів у кухню. Куди б сховатися? Швидше, швидше, кухонна шафа відчинена! Сніжок стрибнув у шафу. Забряжчав посуд, посипалося борошно, впала щітка... Сніжок забився в темний куток і згорнувся там в клубочок, тремтячи від страху.
      А Тім у дворі качався від сміху.
      — Іди обідать, Чорниш. Сніжок тепер не скоро повернеться.
      Чорниш підбіг до мисочки. Як смачно! Миттю він вихлебтав усе молоко. А тепер треба вмитися. Чорниш лизнув передню лапку і витер нею вуса. Потім знову лизнув лапку і вмив щоки, потім знову лизнув і вмив вуха. Він був дуже охайним кошеням!
      — Дякую, Тім, — сказав Чорниш, коли скінчив умиватися, — ти справжній друг. Спочатку ти врятував мене від смерті, а тепер від голоду.
      — Пусте, — відповів Тім, — чи варто про це говорити.
      У цей час Мама-Качка бігала по подвір'ю і шукала Тіма. Ніхто не знав, де він. Один лише Сніжок міг би сказати, де Тім, але Сніжок сидів у темній шафі і тремтів від страху.
      — Я так хвилююсь, — говорила Мама-Качка: — я бачила за ворітьми лисицю. Я так боюсь, що вона потягне Тіма. Адже він завжди бігає сам.
      Біля кухні Тім зустрівся з кроликом Лоппі і куркою Пенні.
      — Будь обережний, — зашепотіли вони. — За ворітьми бачили лисицю. Дивися, щоб вона тебе не з'їла.
      Тім злякався.
      — Мамо! — загукав він, — де ти? Я хочу до тебе!
      Але Мама-Качка була на другому кінці двору і нічого не чула.
      "Що робити? — думав Тім. — Куди бігти?"
      Раптом він побачив кошик, що стояв біля кухонних дверей. Це був круглий плетений кошик з щільною кришкою. Кухарка завжди ходила з ним на базар.
      — От добре, — зрадів Тім. — Тут вже лисиця мене не знайде.
      Він підняв кришку і заліз у кошик. Всередині було темно і пахло чимсь смачним. На дні лежав великий шматок ковбаси.
      "Хай тепер лисиця мене пошукає!" думав Тім.
      Він сів якнайзручніше і тихенько засміявся. А лисиця виглянула з-за будинку і побачила кошик.
      Нюх-нюх-нюх! — потягнула вона повітря носом. — Пахне каченям. От добре. Віднесу я цей кошик моїм лисенятам. Ото вони зрадіють. Буде в нас на обід суп з качки.
      Лисиця вибігла з-за рогу: вуха стирчать, хвіст угору, лапами туп-туп-туп, носом нюх-нюх-нюх, а очима так і водить навкруги — чи не йде кухарка.
      "Ото мені та кухарка! Минулого разу жбурнула в мене щіткою. Хоча б вона не побачила мене зараз", подумала лисиця і оглянулася довкола. Але на подвір'ї не було нікого. Лисиця прокралася тихенько попід стіною, просунула лапу в дужку кошика і спокійно пішла, наче несла харчі з базару.
      Лисиця думала, що її ніхто не бачив, але вона помилилася. Чорниш сидів за рогом і все бачив. Він чув, як бідний Тім, надриваючись, крякав у кошику.
      — Рятуйте! Рятуйте!
      — Я врятую тебе, Тіме! — закричав Чорниш. Він заметався по двору. Хоч би зустріти кого-небудь! І, немов навмисне, у дворі нікого-нікогісінько. Що діяти?
      Чорниш метнувся до ставка. На березі ставка сиділа Мама-Качка з каченятами.
      — Швидше, швидше! — загукав Чорниш, — Лисиця понесла Тіма!
      — Який жах!- — заплакала Мама-Качка. — Бідний мій синочок! Що мені робити? Де лисиця?
      — Он вона! Бачите — там, далеко в полі? — показав Чорниш.
      — Бачу! — закричала Мама-Качка. — Я її дожену. Біжімо!
      — Ні, вам не догнати лисицю, — зітхнув Чорниш. — Вона ж бігає значно швидше за вас. От якби ви могли доплисти до неї!
      — Я можу зробити краще, — гордо сказала Мама-Качка: — я можу долетіти до неї. Дивись! — І вона розпростала крила.
      Крила були білі, як сніг, великі й широкі. Вони лопотіли так сильно, що Чорниш навіть позадкував. Мама-Качка знялася в повітря, замахала крилами — мах-мах-мах! — і полетіла в поле за лисицею.
      А лисиця вже підходила до своєї хати. Вона дуже втомилася — кошик був важкий. Адже в ньому лежали каченя і ковбаса.
      "Нічого, — думала лисиця, — скоро домівка. Покличу сина або дочку, вони поможуть донести кошик. А поки що поставлю його на плече, так буде легше".
      І тільки-но лисиця поставила кошик на плече, як раптом почула над собою шум: мах-мах-мах! Це Мама-Качка наздоганяла її. Мама-Качка спустилася нижче, з нальоту пройняла голову під дужку кошика і з усієї сили і рвонула вгору. Ура! Кошик був у неї на шиї!
      — Віддай! — заверещала лисиця. — Це мій кошик.
      — Ну то й що ж! — крякнула Мама-Качка. — А в кошику мій син.
      І в цей час Тім заплакав у кошику.
      — Не бійся, синку! — крякнула Мама-Кач ка. — Це я, твоя мама. Ми летимо додому.
      І справді, скоро вони прилетіли додому. Увесь двір зрадів, побачивши Тіма. А Чорниш, який він був радий! І з яким задоволенням він з'їв ковбасу!
      — Спасибі тобі, Тіме, — сказав Чорниш. — Ти ж бо вдруге рятуєш мене від голоду.
      — Пусте, — відповів Тім, — чи варто про це говорити.
      Три дні Тім нікуди не відходив від Мами-Качки. Він дуже боявся знову зустрітися з лисицею. Але на четвертий день йому обридло сидіти біля мами. Тім вирішив прогулятися і покликав Чорниша з собою.
      — Знаєш, що? — сказав Тім. — Підемо до твоєї колишньої домівки. Я хочу подивитися, де ти жив раніше.
      — Згода, — відповів Чорниш. — Я й сам думав піти туди. Треба розповісти нашому
      собаці, як я врятувався від смерті. Заодно покажу йому свого рятівника — знаменитого Тіма.
      Вони перебігли поле і підійшли до великих зелених воріт. Це й була Чорнишева домівка. Вони пролізли під ворітьми і зайшли у двір. Раптом назустріч їм вибіг якийсь сердитий червонолиций чоловік.
      — Ховайся швидше! — перелякано закричав Чорниш, — Це мій хазяїн. Він тебе засмажить і з'їсть. Біжи швидше за кролячу будку.
      Тім сховався за кролячою будкою, а Чорниш не встиг. Хазяїн вхопив його за хвіст.
      — Ого, та це Чорниш! — закричав хазяїн. — Значить, ти не потонув? Ну почекай — завтра я тебе втоплю так, що ти вже не випливеш. А тимчасом посидь отут.
      Він відчинив кролячу будку, кинув туди Чорниша і замкнув дверцята ключем. Як тільки хазяїн пішов геть, Тім відразу ж виліз з-за будки.
      Ага, ключ стирчить у замку! Тім нагнувся і просунув дзьоб в кільце ключа. Він бачив не раз, як хазяїн замикав і відмикав двері. Це дуже просто. Треба лише повернути ключ.
      — Швидше, Тім, випусти мене, — нявкнув Чорниш.
      — Зараз, зараз! — озвався Тім. — Тільки сиди спокійно.
      Він крутив головою туди і сюди, туди і сюди, але тугий ключ ніяк не повертався. Тім старався з усієї сили.
      Рип! Яке щастя! Ключ заскрипів і повернувся. Дверцята були відімкнуті.
      — Штовхай, штовхай сильніше! — закричав Тім.
      Чорниш вискочив з будки.
      — Тікаймо швидше, поки хазяїн не повернувся!
      Тім і Чорниш кинулися бігти і не спинялися до самого дому. На подвір'ї вони зустріли Маму-Качку. Вона плакала гіркими сльозами.
      — Що сталося? — злякався Тім. — Хто-небудь з'їв мого брата чи сестру?
      — Ні, — заплакала Мама-Качка. — Мене кривдять у цьому домі. Я дуже нещаслива.
      — Розкажіть, хто вас кривдить, — закричав Чорниш, — ми їм покажемо!
      — По-перше, гуска Тіллі, — сказала Мама-Качка. — Вона не дає мені підійти до корита з їжею. По-друге, лисиця. З тих пір, як я вихопила у неї кошик, вона цілими днями підстерігає мене за рогом.
      — Ну, а ще хто? — запитав Тім.
      — Мавпа Бімбо, — плакала Мама-Качка. — Вона гірша від усіх. Сьогодні вранці вона вирвала у мене шість пір'їн з хвоста, а вчора вкусила мене за ногу. І завжди жбурляє в мене камінням.
      — Не плач, мамо, — сказав Тім. — Ми тобі допоможемо.
      — Звичайно, — сказав Чорниш, — Тім щось придумає. Він такий розумний, він уміє навіть відмикати двері, слово честі!
      Тім і Чорниш відійшли вбік.
      — Цю Бімбо треба провчити, — сказав Тім. — Треба їй прищемити носа. Та як це зробити?
      — Зачекай, — шепнув Чорниш і потягнув носом повітря. — Чим це пахне?
      Тім озирнувся. Під деревом стояв столик, а на ньому лежала дивна коричнева паличка.
      — Це сигара! — закричав Чорниш. — Знаєш, така штука для диму. Її запалюють, кладуть у рот, і йде дим. О! Я щось придумав! Дістань-но її,Тіме.
      Тім підійшов до столика, став навшпиньки, витягнув шию і схопив запалену сигару.
      — Тлимай, Цолнис! — зашепелявив він. Він хотів сказати: „Тримай, Чорниш", але сигара заважала йому говорити.
      — Слухай, що я придумав, — сказав Чорниш. — Я бачив у кімнаті у дітей іграшку-лук. З нього пускають стріли. А ми замість стріли вставимо сигару і пустимо її в Бімбо. Треба тільки добре натягнути тятиву. Зрозумів?
      — Ой, що ти, — похитав головою Тім. — Та мені ніколи цього не зробити. Спробуй краще ти, — у тебе ж чотири лапи.
      — Згода, — сказав Чорниш.
      Вони взяли лук і сигару і пішли шукати мавпу Бімбо. А Бімбо сиділа на підвіконні і дивилася у двір. Вона підстерігала Маму-Качку.
      — Ось вона! Швидше, Чорниш! — шепнув Тім.
      Чорниш обережно приклав сигару до лука. Сигара ще диміла. Бімбо дивилася на неї з великою цікавістю.
      — Зараз ми тебе провчимо за грубість, — крикнув Тім. — Стріляй, Чорниш!
      Але в цей час сигара випала з лука і обпалила Чорнишу лапку.
      — Няв! — зарепетував Чорниш.
      Мавпа Бімбо так і лягла від сміху.
      — Ха-ха-ха! От так влучив! Ану ще раз.
      Тім схопив сигару і подав її Чорнишу. Чорниш націлився знову, натягнув тятиву — лясь! — і димуча стріла полетіла прямо Бімбо в ніс.
      — Ой-ой-ой! — заверещала Бімбо і сторчака полетіла з підвіконня.
      — Ага! — засміявся Тім. — Будеш іще кривдити мою маму? Ну, Чорниш, дякую тобі. З одним ворогом ми вже справилися.
      — А що ми зробимо з гускою? — запитав Чорниш.
      — О! Я знаю що, — сказав Тім. — Ми Будемо її годувати, поки вона не стане гладкою-прегладкою. Тоді хазяїн віднесе її на базар і продасть. От і все.
      — А де ми візьмемо стільки їжі? — запитав Чорниш. — Ти ж бо знаєш, яка Тіллі ненажера.
      — Нічого, — сказав Тім, — Я попрошу каші у собаки Топа.
      Тім побіг до собачої будки. Топ сидів на цепу, а перед ним стояла залізна мисочка з кашею.
      — Любий Топе, — попросив Тім, — дай мені трохи каші для гуски Тіллі, — ти ж однаково всього не з'їси.
      — Забирайся геть! — закричав Топ і брязнув цепом. — А ні крихти не дам цій дурній Тіллі.
      Тім відбіг убік і задумався. Де ж дістати їжі для Тіллі? І раптом він побачив на землі якусь штуку, дуже схожу на підкову. Тім навіть підстрибнув від радощів. Та це ж магніт!
      Він затиснув магніт у дзьобі і побіг до собачої будки. Топ вискочив назустріч і вискалив зуби. Але Тім зупинився, не доходячи до будки. Він націлився магнітом на мисочку, і — дивіться! — вона поїхала прямо до Тіма. Адже магніт притягує залізо!
      Топ злився і гавкав на весь двір, а Тім весело сміявся.
      — Тіллі! — закричав він. — Де ти? Йди сюди. Я тобі дам щось смачне.
      Гуска прибігла і жадібно накинулася на їжу. Вона з'їла всю кашу і навіть понишпорила навколо миски, чи немає ще.
      Тут Чорниш приволік миску картоплі. Тіллі з'їла і картоплю.
      Наступного дня Тім і Чорниш знову принесли гусці їжу. І знову вона все з'їла. Скоро Тіллі стала дуже товстою і гладкою. Ніхто у дворі не міг здогадатися, чому Тім і Чорниш так відгодовують її. Мама-Качка якось навіть сказала гусці:
      — Не товстішай так, Тіллі. Хіба ти не знаєш, що роблять з гладкими гусями?
      — Мовчи, мамо, — розсердився Тім. Він боявся, що Мама-Качка налякає Тіллі, і вона перестане їсти. Мама-Качка замовкла, а Тіллі відійшла вбік і замислилась: "Що роблять з гладкими гусями?"
      — Буль, — спитала вона козла, — ти не знаєш, що роблять з гладкими гусьми?
      — Авжеж, їх відносять на базар і продають, — відповів козел Буль.
      — Га-га-га, — закричала Тіллі, — який жах! Я більше не буду їсти! Я не хочу бути гладкою! Я не хочу на базар!
      Та вже було пізно. Хазяїн помітив, що Тіллі стала дуже гладкою, і вирішив її продати. Він прив'язав до її лапки мотузку і так повів бідну Тіллі на базар!
      А Тім кричав їй услід:
      — Будеш ще кривдити мою маму?
      — Ну от, тепер ми розправилися і з другим ворогом, — весело крякнув Тім. — А як ми провчимо лисицю?
      — Почекаємо, — сказав Чорниш, — вона, напевно, незабаром з'явиться!
      І справді, не встиг він договорити, як з'явилася лисиця. Вона тихенько прокралася попід стіною, пробігла через подвір'я і сховалася в собачій будці. От хитра! Вона знала, що в будці нікого немає, — адже щойно бачила Топа в полі.
      — Швидше, Чорниш, — захвилювався Тім. — Я придумав, як покарати лисицю! Біжимо зі мною! Нам треба знайти Буля.
      Вони побігли у поле. Буль скуб траву, а поруч з ним лежав Топ.
      — Слухай-но, Буль, — сказав Тім, — допоможи нам упіймати лисицю. Вона залізла в будку Топа і підстерігає мою маму. Всі вчотирьох побігли до двору.
      — Згода, — відповів козел і погукав Топа.
      — А що ми зробимо? — запитав Буль. Тім щось зашепотів йому на вухо.
      — Добре придумав, — засміявся Буль.
      — Тихше-тихше! — прошепотів Тім, — Лисиця почує, у неї дуже чутливі вуха.
      Вони тихенько зайшли у двір. Буль розбігся — і як стукне з усього розмаху рогами в будку! Грюк! — будка перекинулась і накрила лисицю. Лисиця заметалася, забилася, але ніяк не могла вибратися. Лише кінчик її рудого хвоста стирчав назовні.
      — Ага, спіймалася! — закричав Тім. — Будеш ще кривдити мою маму? От я зараз покличу хазяїна.
      Але хазяїна і кликати не довелося. Він почув галас і сам виглянув у вікно!
      — Жінко, жінко, гляди-но сюди! Лисиця в будці. Хто ж це її спіймав?
      — Я, я, — замекав Буль.
      — А хто придумав? Тім! — вигукнув Чорниш і скочив на будку.
      — Ну, лисице, тепер вже ти не втечеш! — крикнув Тім.
      І вірно, лисиці прийшов кінець.
      — Я зроблю з неї комір, — сказала хазяйка. — Мені буде тепло взимку.
      Вона зробила собі лисячий комір і в свята провітрювала його на підвіконні, щоб хутро не зіпсувалося.
      Тоді всі збиралися під вікном і дивилися на лисяче хутро.
      — Тепер вже лисиця не сплигне звідти, — говорила Мама-Качка.
      — Куди там! Більше вона нас ніколи не займе, — кудахкала курка Пенні.
      — Лихим лисицям і кінець лихий, — говорив собака Топ.
      — Бачиш, мамо, — сказав Тім, — от ми й перемогли всіх ворогів. Ми присмалили носа Бімбо, і вона ніколи не посміє з'являтися у вікні. Ми відгодували Тіллі, і хазяїн відніс її на базар. Ми спіймали лисицю, і хазяйка зшила з неї комір.
      — Спасибі, синку, — сказала Мама-Качка. — Тільки прошу тебе, будь тепер слухняним і, будь-ласка, не забігай далеко.
      — Добре, мамо, постараюся, — зітхнув Тім. Скоро Тім прославився на ввесь двір. Всі його дуже хвалили. Тільки й чути було: наше знамените каченя, наш знаменитий Тім. А Чорниш, як і раніше, дружив з Тімом. Вони ніколи-ніколи не розлучалися. Якщо ви де-небудь побачите Тіма, — так і знайте: відразу ж з'явиться і Чорниш.

 

На главную Тексты книг БК Аудиокниги БК Полит-инфо Советские учебники За страницами учебника Фото-Питер Техническая книга Радиоспектакли Детская библиотека

 




Борис Карлов 2001—3001 гг. karlov@bk.ru